Одного разу, на осяяну ранковим промінням Землю, спустився маленький Янгол. Він зістрибнув із золотавої хмаринки і потупцяв босими ніжками по росяній траві.

Дуже далеко, в таємничій країні казок, живуть феї. Їх імена пов’язані з роботою, яку вони виконують. Наприклад, фею, що смішить людей, кличуть фея сміху, а фею, що навіює сум – феєю суму. У країні казок фей дуже багато і про кожну з них можна розповісти цікаву історію. Але я розповім тільки про чотирьох із них.

Жило-було Лоша. Вродилося воно білим і дуже гарним. Та одного дня йому здалося, що білий колір не досить виразний й взагалі якийсь негарний, і що чорний колір йому пасуватиме набагато більше. Кожного ранку Лоша приходило на берег річки і уважно роздивлялося своє відображення у воді. Від побаченого настрій у Лошати псувався з кожним днем все більше і більше.

– Знову до школи, – Петрик зітхнув і вийшов на вулицю.– Як же швидко промайнули канікули!

Петрик – учень п’ятого класу. Він ніколи не любив вчитися і завжди йшов до школи неохоче. Батьки всіляко намагалися заохотити його до навчання, але у них нічого не виходило. От і сьогодні у Петрика настрій був зовсім кепський, адже знову довелося йти до школи. 

Маленька пташка з іменем Кульбабка зовсім розгубилася, коли почула, як із неї глузують. І хоча образу вона сприйняла досить болісно, та сварку з кривдниками не розпочала, а полетіла до своєї мудрої матусі за порадою. Матуся-пташка уважно вислухала донечку і похвалила її за те, що донька-пташка не почала сварку.

Якось шкільний сторож знайшов  маленького безпритульного песика. Чоловік узяв цуценя до себе і назвав його Бруно. Мешкав сторож на підвальному поверсі школи у маленькій кімнаті з окремим виходом на вулицю. Тому вже наступного дня Бруно випала чудова нагода познайомитися зі школярами.

На четвертому поверсі багатоповерхового будинку, у квартирі номер 12 жив дуже охайний чоловік Петро Остапович. Він був не просто охайним, він був зразково охайним. Свою квартиру він обожнював і прибирав її тричі на день. Його охайності позаздрив би навіть лікар, бо далеко не у кожного лікаря в кабінеті побачиш таку чистоту.

Йшов дощ. Маленький червоний автомобільчик, майже повністю занурений у пісок, лежав і згадував своє минуле.

Народився він на іграшковій фабриці, що розташована недалеко від міста. Зовсім новенький і гордий собою, автомобільчик мріяв про веселе життя, про найліпшого друга, який буде з ним гратись і про цікаві ігри, які вони вдвох обов’язково вигадають.

Величезний, блакитного кольору кіт блукав дахами міста. Настрій у нього був кепський, бо три ночі поспіль пройшли марно. Та раптом він різко зупинився й прислухався. Так, це було те, що йому потрібно.

У дрімучому лісі під найпишнішою ялинкою заховалася  затишна хатинка. Біля хатинки – город. Біля городу – криниця. Біля криниці – лавка. В хатинці разом зі своєю жінкою і діточками живе сірий Зайчик. Живуть вони дружньо і щасливо. Їдять пироги з капустою, п’ють запашний чай з варенням  і читають цікаві книжки. Кожен рік на Різдво Заєць згадує історію, яка трапилася з ним багато років тому, і яка поклала початок його майбутньому і щасливому життю.