Одного разу, на осяяну ранковим промінням Землю, спустився маленький Янгол. Він зістрибнув із золотавої хмаринки і потупцяв босими ніжками по росяній траві. Він роздивлявся все довкола: квіти, що прокидалися від сну, озера, гори, річки, заглядав у гнізда пташок, милувався метеликами, та маленькими крапельками роси, що перлинками переливалися на траві.
Він ішов усе далі й далі. І вийшов до невеликого, але дуже красивого озера. Вода в озері була наче прозоре блакитне скло, і лиш тендітні хвильки дріботіли на поверхні.
Янголятко нахилилося до води і посміхнулося до свого відображення, а потім, обережно, щоб не замочити крилець, помило у водичці свої крихітні ніжки.
Аж, раптом, на середину озера випливла зграя величних лебедів.
У Янголятка аж подих перехопило від такої краси! Лебеді пливли плавно, гордо вигинаючи шиї та скоса позираючи на своє відображення у воді, милуючись собою. Янголятко, склавши рученята, захоплювалось диво-птахами.
Зненацька, на озеро налетів шалений вітер. Озеро пінилося хвилями, шуміли дерева, ламалися гілки, з гір котилось каміння. Лебеді билися мокрими крильми об хвилі і не могли злетіти. Маленьке Янголятко злякалося і  міцно схопилося рученятами за стовбур дерева. Небо затяглося важкими хмарами і почалася злива.
На щастя, дощ ішов недовго. Вітер ущух, і  на Землю знов полилося тепле сонячне світло.
Янголятко присіло, щоб перевести подих, і побачило, що біля нього лежить красень-лебідь.
–    Що з тобою? – стривожилось Янголятко.
Але лебідь був такий знесилений, що не зміг відповісти. І лише придивившись до нього, Янголятко побачило, що в птаха поранені крила.
–    Я не зможу тепер летіти, – нарешті відповів лебідь.
–    Як же так?! – захвилювалося Янголятко.
–    Нам пора летіти у далеку подорож. А мої крила не дадуть мені змоги це зробити.
–    Візьми мої крила! – не довго думаючи  сказало Янголятко.
–    А як же ти? Ти теж без крил не зможеш літати!
–    А я залишуся тут, на Землі, – відповіло Янголятко.
Лебідь взяв, незвичні для себе крила, подякував, низько прихиливши голову до землі, й стрімко піднявся у височінь. Янголятко проводжало його поглядом, не зводячи очей, аж поки лебідь, пролетівши крізь білу хмарину, не зник у далині.
Аж, раптом, Янголятко побачило, як на Землю спустилося безліч Янголів. Вони подарували пораненим лебедям свої крила, щоб ті змогли полетіти у вирій.
Лебеді вдячно глянули на своїх рятівників, залопотіли крилами й швидко, один за одним покинули озеро.
А Янголи, що подарували свої крила птахам, перетворились на діточок, і залишились жити на Землі. І ти також Янголятко. Просто колись давно ти подарував свої крила пораненому лебедю.