Мавпеня Мишко повернувся додому із далекої холодної країни.
Він гостював у свого приятеля – козенятка Боді. Сподобалось
Мишку в гостях. А найбільше мавпеняті сподобалось смачне
частування.

У дворі приватного будинку зустрілися троє друзів. Не просто знайомих чи добрих приятелів, а найсправжнісіньких друзів. Одним із них був собака на ім’я Коннор, або Куня, як його ласкаво називали господарі. Другим був величезний білий сусідський кіт на ім’я Пломбір, якого хазяї ласкаво називали… так само - Пломбір.

У затишній коробочці жили собі сірнички. Жили вони дружно і весь час спілкувалися. Особливо вони любили вголос мріяти про користь, яку хочуть принести людям.

Йде український воїн по селу, яке нещодавно звільнила від рашистів українська армія, і зустрічає сивого ченця. Вітається з ним чернець і каже:

– Знаю, воїне, що багато добра ти вже зробив і що багато зробиш іще. Чекає на тебе за це винагорода від Господа нашого, – мовить чернець і старенький зошит воїну протягує. 

Якось увечері троє побратимів сиділи у теплому бліндажі, пили гарячий чай з галетами і неспішно розмовляли.

– Я вам зараз таку цікаву історію розкажу, здивуєтеся – пообіцяв один із них, відсьорбуючи гарячий чай із кружки. Історія правдива,  адже сталася вона саме зі мною.

Павучок так довго сидів у своїй нірці, що навіть змерз. Тож, він
вистромив спочатку передні лапки, а потім, наче м’ячик, викотився й
сам зі своєї темниці.

У невеликому селі, на пташиному дворі, в затишному курнику жив-був Півник. Кожного ранку він голосно кукурікаючи, сповіщав про схід Сонечка. Це було його роботою, і Півник завжди старанно її виконував.

– Ку-ку-рікуууу! Сонечко сходить! Ку-ку-ріку! Прокидайтеся! Ку-ку-ріку! Час ставати до роботи!

Тигреня Рорі сиділо у своєму вольєрі в зоопарку. Малій було
страшенно нудно. Учора двох її братиків забрали до іншого зоопарку.
Рорі почувалася самотньою.

Колись в далекі часи жив найвідоміший у світі фокусник Олекса.

Не було жодної людини на Землі, яка б не чула про майстра фокусів Олексу. Він став справжньою легендою і найбільшою загадкою людства.

Ще змалечку Олекса мріяв стати фокусником й ніколи не мав жодних сумнівів щодо свого покликання. Перший фокус хлопчик показав, коли йому виповнилося лише п’ять років. У новорічну ніч до батьків Олекси завітали гості, саме тоді під ялинкою хлопчик неабияк здивував і потішив дорослих.  Він виконав доволі простий фокус зі зникненням монетки. Але на гостей фокус справив неймовірне враження, вони із захопленням аплодували, а батьки пишалися Олексою і радісно усміхалися. Саме цей перший в житті виступ перед публікою, фокусник запам’ятав на все життя. Спогади про нього підбадьорювали, надихали і підтримували Олексу впродовж усього життя. А брошка у вигляді новорічної ялинкової  гілочки з маленькою червоною кулькою назавжди прикрасила його капелюх, як згадка про перший виступ.

Котя – головний герой журналу «Малюк Котя» – колись давно народився в бібліотеці з чарівного пилу, який утворюється через штовханину слів, які промовляють книжки, спілкуючись між собою та розповідаючи про все, що в них написано. Завдяки тому, що Котя утворився з найрозумнішого пилу у світі, він виявився дуже розумним і обізнаним. До того, як переїхати жити до редакції, Котя деякий час мешкав серед бібліотечних книжок і за цей час з ним трапилося багато цікавих пригод.  

Про одну з пригод, що трапилася з Котею в бібліотеці, йтиметься в цій розповіді.