Йде український воїн по селу, яке нещодавно звільнила від рашистів українська армія, і зустрічає сивого ченця. Вітається з ним чернець і каже:

– Знаю, воїне, що багато добра ти вже зробив і що багато зробиш іще. Чекає на тебе за це винагорода від Господа нашого, – мовить чернець і старенький зошит воїну протягує. 

Якось увечері троє побратимів сиділи у теплому бліндажі, пили гарячий чай з галетами і неспішно розмовляли.

– Я вам зараз таку цікаву історію розкажу, здивуєтеся – пообіцяв один із них, відсьорбуючи гарячий чай із кружки. Історія правдива,  адже сталася вона саме зі мною.

Павучок так довго сидів у своїй нірці, що навіть змерз. Тож, він
вистромив спочатку передні лапки, а потім, наче м’ячик, викотився й
сам зі своєї темниці.

У невеликому селі, на пташиному дворі, в затишному курнику жив-був Півник. Кожного ранку він голосно кукурікаючи, сповіщав про схід Сонечка. Це було його роботою, і Півник завжди старанно її виконував.

– Ку-ку-рікуууу! Сонечко сходить! Ку-ку-ріку! Прокидайтеся! Ку-ку-ріку! Час ставати до роботи!

Тигреня Рорі сиділо у своєму вольєрі в зоопарку. Малій було
страшенно нудно. Учора двох її братиків забрали до іншого зоопарку.
Рорі почувалася самотньою.

Колись в далекі часи жив найвідоміший у світі фокусник Олекса.

Не було жодної людини на Землі, яка б не чула про майстра фокусів Олексу. Він став справжньою легендою і найбільшою загадкою людства.

Ще змалечку Олекса мріяв стати фокусником й ніколи не мав жодних сумнівів щодо свого покликання. Перший фокус хлопчик показав, коли йому виповнилося лише п’ять років. У новорічну ніч до батьків Олекси завітали гості, саме тоді під ялинкою хлопчик неабияк здивував і потішив дорослих.  Він виконав доволі простий фокус зі зникненням монетки. Але на гостей фокус справив неймовірне враження, вони із захопленням аплодували, а батьки пишалися Олексою і радісно усміхалися. Саме цей перший в житті виступ перед публікою, фокусник запам’ятав на все життя. Спогади про нього підбадьорювали, надихали і підтримували Олексу впродовж усього життя. А брошка у вигляді новорічної ялинкової  гілочки з маленькою червоною кулькою назавжди прикрасила його капелюх, як згадка про перший виступ.

Котя – головний герой журналу «Малюк Котя» – колись давно народився в бібліотеці з чарівного пилу, який утворюється через штовханину слів, які промовляють книжки, спілкуючись між собою та розповідаючи про все, що в них написано. Завдяки тому, що Котя утворився з найрозумнішого пилу у світі, він виявився дуже розумним і обізнаним. До того, як переїхати жити до редакції, Котя деякий час мешкав серед бібліотечних книжок і за цей час з ним трапилося багато цікавих пригод.  

Про одну з пригод, що трапилася з Котею в бібліотеці, йтиметься в цій розповіді.

В затишному селі у бабусі Уляни жив-був великий баранець Борис. Навесні, коли з’являлася зелена травичка, бабуся Уляна починала виводити його пастися на великий луг край села. Баранець дуже любив свій луг і завжди із задоволенням проводив на ньому цілий день.

Маленька Ганнуся вже давно дружила з Сонячним зайчиком. Він вперше
прискакав до неї, коли вона тільки народилася і лежала в ліжечку, грайливо
мотиляючи ручками і ніжками.

Оксанка росла дуже нечемною дівчинкою. Хоч як мама намагалася догодити доні,
та все вередувала й вередувала.
Якось вони зайшли до крамниці.