В затишному селі у бабусі Уляни жив-був великий баранець Борис. Навесні, коли з’являлася зелена травичка, бабуся Уляна починала виводити його пастися на великий луг край села. Баранець дуже любив свій луг і завжди із задоволенням проводив на ньому цілий день.

Маленька Ганнуся вже давно дружила з Сонячним зайчиком. Він вперше
прискакав до неї, коли вона тільки народилася і лежала в ліжечку, грайливо
мотиляючи ручками і ніжками.

Оксанка росла дуже нечемною дівчинкою. Хоч як мама намагалася догодити доні,
та все вередувала й вередувала.
Якось вони зайшли до крамниці.

Якось, повернувшись з теплих країв, жайворонок розповідав своїм друзям,
горобцю та щиглику:
– Коли я пролітав над морем, то побачив великий корабель з чорним
прапором. Мені стало цікаво, що то за корабель. Я підлетів ближче і сів на
щоглу. І, знаєте, кого я побачив на борту?

Як нам усім відомо — у містах чи селах, у великих багатоповерхівках чи
невеличких хатах, усюди мешкають люди. У лісі і на водоймах теж є свої
жителі. Пташки, комашки, звірі серед лісу, а у воді — ондатри, бобри, змії,
жабки, раки та черепашки, і звісно — багато-багато різновидів риб. Також
над водою літають, ніби вертольотики, бабки. Комарі, які постійно б’ються
між собою, маячачи у повітрі на тлі сонячного проміння.

Настала весна. Пригріло лагідне сонечко і повернулися до рідного краю
перелітні птахи. Засумували пернаті за своїми домівками, і відразу взялися до
роботи: одні – нові гніздечка будували, інші – старі помешкання лагодили.
Лише зозуля сиділа на ялинці без діла та все виспівувала на різні боки: ку-ку,
ку-ку.

Відсніжили хуртовини, відтріщали вже морози. Вже й Зими пора
пройшла. А Весна десь подівалась. Все нема її й нема.

Одного чудового сонячного дня маленький блакитноокий ангел присів на
гілку клена. Ангел дуже любив різні пригоди і пустощі, і цей день також не
був винятком.

– Ну й дива! – думала Улянка, дивлячись зранку у вікно.
Ще ввечері, коли вона лягала спати, нічого не було, а зараз увесь двір
був припорошений пухким білим снігом.

Зима ніжно обійняла землю останнім снігом і вмить заплакала краплями з
дахів хатинок. Сонце вже давно зустрічало весну своїми яскравими променями.
Незважаючи на те, що березень майже закінчувався, зима господарювала і
неохоче лишала своє ґаздування.