Якось шкільний сторож знайшов  маленького безпритульного песика. Чоловік узяв цуценя до себе і назвав його Бруно. Мешкав сторож на підвальному поверсі школи у маленькій кімнаті з окремим виходом на вулицю. Тому вже наступного дня Бруно випала чудова нагода познайомитися зі школярами.

Песик одразу сподобався дітям, адже він був дуже симпатичний, веселий, грайливий та лагідний. Бруно теж сподобалося нове товариство. Кожного ранку він зустрічав дітей біля воріт школи, вдень з усіма грався, а ввечері проводжав до воріт.

Варто сказати, що насправді Бруно був дуже дивним собакою. Його хутро було синього кольору. Ані Бруно, ані хто інший не розуміли, як таке могло статись. Пес точно пам’ятав, що матінка в нього була жовтого кольору, а батько – рудого. Дехто вважав, що Бруно просто пофарбували синьою фарбою. Песику настільки подобалося, що про нього точилося стільки розмов, що він ходив по двору школи з гордо піднятою головою.  Та коли діти і вчителі йшли на заняття, Бруно сумував. Його господар цілий день працював і не мав часу на свого улюбленця.

Одного ранку Бруно вирішив потрапити до приміщення школи і відшукати там своїх друзів. Він тихенько просковзнув у двері, коли до школи заходив учитель фізкультури. Шкільний коридор справив на Бруно незабутнє враження. Він був широкий та мав величезні вікна. На підвіконнях стояли квіти, а стіни були увішані картинами і світлинами.

Промайнувши коридор, пес-дослідник зазирнув до їдальні. Звідти долітали настільки смачні аромати, що Бруно навіть вирішив більше нікуди не йти. Але згадавши, заради чого він тут, стрімголов вибіг на коридор. Усі класи були зачинені, і Бруно міг тільки чути голоси. Та раптом задзвонив гучний дзвоник, і, як у казці, всі двері одночасно відчинилися. До коридору, посеред якого стояв Бруно, вибіг великий і гучний натовп учнів. Пес навіть злякався, що його не помітять і розчавлять. З переляку Бруно ліг на підлогу і затулив голову лапами. Та діти одразу помітили свого улюбленця. Вони радісно кинулися до Бруно.

Вчителі теж помітили синього песика і не насварили його, а навпаки – зраділи йому. Після перерви розпочався новий урок, учні розійшлися по своїх класах. У той день вчителі дали всім дітям однакове завдання: написати твір „Мій улюблений пес Бруно”.

Таких чудових творів діти ще не писали ніколи, тому вдячні вчителі висловили Бруно подяку і дозволили йому кожного дня приходити до їдальні на обід. З тих пір песик міг заходити до школи і гратися з учнями на перервах. Бруно був насправді щасливим