Жило-було Лоша. Вродилося воно білим і дуже гарним. Та одного дня йому здалося, що білий колір не досить виразний й взагалі якийсь негарний, і що чорний колір йому пасуватиме набагато більше. Кожного ранку Лоша приходило на берег річки і уважно роздивлялося своє відображення у воді. Від побаченого настрій у Лошати псувався з кожним днем все більше і більше.

Одного ранку Лоша прийшло до річки, щоб поглянути на своє ненависне відображення і біля самої води побачило найсправжнісінького чарівника. Він так приязно привітався з Лошам, що те наважилось попросити чарівника про послугу – змінити його бридкий білий колір на чорний. Чарівник одразу погодився і виконав бажання.

Чорне і щасливе Лоша побігло додому. Але дорогою його ніхто не впізнавав. Лоша казало всім, що це саме воно, просто його мрія стати чорненьким нарешті здійснилася, але йому ніхто не вірив. Всі тільки й говорили, що те лоша було біленьким, а ти – чорне і незнайоме.

Лоша так засмутилося від того, що його ніхто не впізнає, що мерщій чкурнуло назад до чарівника. Чарівник уважно вислухав сумну розповідь Лошати і погодився повернути йому біле хутро. Бажання Лошати здійснилося миттєво. Біленьке і радісне воно знову побігло додому.

Дорогою Лоша всім розповідало, що те, чорне лоша, якого ніхто не впізнавав, насправді й було ним. У відповідь всі його співрозмовники дивувалися, навіщо ж Лоша стало знову біленьким, якщо так мріяло стати чорним. Лоша і собі замислилося, чи варто було від своєї мрії відмовлятися.Тож знову гайнуло до чарівника.

Мудрий і розважливий чарівник терпляче все  вислухав і перетворив Лоша ще раз на чорне. Знову щасливе Лоша побігло додому, але думки оточуючих розділилися. Одні казали, що Лошаті краще було бути біленьким, а інші, що чорний йому пасує більше. Невпевнене Лоша  завагалося, чи дійсно чорним бути ліпше, ніж білим. І вкотре побігло до чарівника. Розгнівався тоді чарівник і вирішив вкрити хутро Лоша чорними і білими смугами до тих пір, поки воно остаточно не вирішить, якого кольору хоче бути.

 Відтоді минуло багато часу, але зебри й досі смугасті, бо ніяк не можуть вирішити, який колір їм пасує більше. Вони радяться з усіма, кого зустрічають на своєму шляху, та кожен радить різне. Бачите друзі, як іноді важливо знати, чого ти насправді хочеш, мати свою думку і власну точку зору.