Жило-було Лоша. Вродилося воно білим і дуже гарним. Та одного дня йому здалося, що білий колір не досить виразний, і взагалі, якийсь негарний. Кожного ранку Лоша приходило на берег річки і уважно роздивлялося своє віддзеркалення у воді. Від побаченого настрій у Лошати псувався з кожним днем все більше і більше.

         Одного ранку Лоша прийшло до річки, щоб поглянути на своє ненависне віддзеркалення і біля самої води побачило найсправжнісінького чарівника. Він так приязно привітався з Лошам, що те наважилось попросити чарівника про послугу – змінити його бридкий білий колір на чорний. Чарівник відразу погодився і виконав бажання.

Чорне і щасливе Лоша побігло додому. Але дорогою його ніхто не впізнавав. Лоша казало всім, що це саме воно, але йому ніхто не вірив. Всі тільки й говорили, що те лоша було гарненьким і біленьким, а ти – чорне і бридке.

         Лоша так засмутилося, що мерщій чкурнуло назад до чарівника. Чарівник терпляче вислухав сумну розповідь Лошати і погодився повернути йому біле хутро. Бажання Лошати здійснилося миттєво. Біленьке і радісне воно знову побігло додому.

         Дорогою Лоша всім розповідало, що те, чорне лоша, якого ніхто не впізнавав, насправді й було ним. Усі співбесідники дивуватися, навіщо ж Лоша стало біленьким, якщо так мріяло бути чорним. Але відповіді у нього не було. Після довгих роздумів Лоша гайнуло до чарівника.

Мудрий і розважливий чарівник вкотре все уважно вислухав і перетворив Лоша ще раз на чорне. Але невпевнене Лоша відразу й завагалося, чи дійсно чорним бути ліпше, ніж білим.  Розгнівався чарівник і вирішив вкрити хутро Лоша чорними і білими смугами до тих пір, поки воно остаточно не вирішить, якого кольору хоче бути.

      З тих пір пройшло багато часу, але зебри й досі смугасті, бо ніяк не можуть вирішити, який колір їм більше личить. Вони радяться з усіма, кого зустрічають на своєму шляху, та кожен підказує по різному. Бачите друзі, як іноді важливо знати, чого ти насправді хочеш, мати свою думку і власну точку зору.