– Знову до школи, – Петрик зітхнув і вийшов на вулицю. – Як же швидко пролетіли канікули!

Петрик – учень п’ятого класу. Він ніколи не любив вчитися і завжди йшов до школи неохоче. Батьки всіляко намагалися заохотити його до навчання, але у них нічого не виходило. От і сьогодні у Петрика настрій був зовсім кепським, адже знову довелося йти до ненависної йому школи.

Було друге вересня і погода була чудовою. Сонечко сяяло, посміхалися квітки на клумбах, пташки співали веселі пісні і тільки Петрик був набундючений, як осіння дощова хмаринка. Першим уроком за розкладом була математика.

– Це вже занадто, – понуро скаржився на життя хлопчик. – Мало того, що потрібно йти до школи, так ще й починати потрібно з математики.

Він ішов поволі, розглядаючи яскраві вітрини і нікуди не поспішав. Аж раптом, біля вітрини книжкового магазину Петрикові здалося, що невеличка блакитна книжка ворухнулася. Петрик підійшов ближче і уважно придивився, але книжка стояла нерухомо.

– Мабуть, здалося, – прошепотів хлопчик. Тільки-но він рушив далі, як книжка знову ворухнулася. Петрик миттєво зайшов до магазину і попросив показати йому блакитну книжку з вітрини. Виявилося, що у неї не було назви.

– Навіть дивно, що ти обрав саме цю книгу, – здивувалася молода продавчиня. Зазвичай діти обирають книжки з яскравими обкладинками і виразними назвами.

– Що тут дивного? Вона ж рухається, – відповів Петрик.

– Не вигадуй! – усміхнулася продавчиня. – Купуватимеш книгу?

– Буду, – пробурмотів хлопчик.

В школі, усю велику перерву Петрик умовляв книжку рухатися, щоб це побачили його друзі. Але вперта книжка і не думала ворушитись. Хлопчик дуже на неї образився, адже друзі почали з нього сміятися і тепер, напевно, цілий рік глузуватимуть. Тільки-но Петрик прийшов додому, закинув вперту книжку за ліжко і вирішив більше ніколи про неї не згадувати. Та мати, прибираючи в його кімнаті,  знайшла її. І Петрику довелося все згадати.

– А звідки вона в тебе? – запитала мати у сина.

– Купив.

– Ти купив книгу?! – зраділа мати. – Потрібно батьку розповісти.

Побачивши, як мати зраділа, Петрик вирішив хоча б погортати свою покупку. Та, коли він її відкрив, то на свій подив побачив лише порожні аркуші.

Ввечері мати розповіла батькові про несподіваний вчинок сина, і батько також зрадів.

– Принеси її, будь ласка. Я хочу на неї подивитися, – попросив тато.

Петрик знизав плечима і приніс батьку порожню книжку. Батько обережно відкрив її і пробіг поглядом по сторінці.

– Це чудова книжка! Я її читав у дитинстві. Вона дуже цікава, про ковбоїв та індіанців.

Хлопчик  здивувався, адже для нього сторінки книги продовжували бути порожніми. А коли наступного ранку, його мама погортавши порожню книжку радісно вигукнула:

– Ой, як чудово! Цю книжку я читала в дитинстві! Вона про чарівну няню.

Петик зовсім розгубився. І вирішив негайно в усьому розібратися. Сьогодні він йшов до школи тим самим шляхом, що й тоді, коли купив книжку. Він уважно роздивлявся вітрини. Але книгарні там вже не було. Замість неї працював кондитерський магазин. Петрик зайшов до нього. За прилавком стояла та ж сама продавчиня, що продала йому книжку.

– Доброго ранку, –  привітався Петрик.

– Доброго ранку, –  відповіла йому дівчина. –  Хочеш купити печива? – запитала вона.

– Ні. Я хочу запитати про книжку, яку я у вас придбав.

– Яку книжку, хлопчику? – здивувалася дівчина. – Ми книжки не продаємо. Ти краще купи печиво.

Петрик, нічого не зрозумівши, купив печиво і пішов до школи. Печиво було в залізній коробці синього кольору. На ній був зображений білий корабель, який намагався пройти поміж скель, а величезні хвилі йому заважали.

Увечері Петрик зручно вмостився у кріслі, відкусив шматочок духмяного печива і розгорнув книжку. Вона лишалася порожньою. Тоді хлопчик вирішив роздивитися коробку, великі хвилі на якій все ще намагалися потопити корабель. Скелі вороже оточили судно.... Петрик роздивлявся малюнок і мимоволі  уявив себе на борту цього корабля, який посеред океану відважно боровся з хвилями і підводними рифами, обминав скелі й обходив мілини. Раптом Петрик відчув, як кімната захиталася і йому в обличчя дмухнув поривчастий океанський вітер.

– Чого стоїш? – почув хлопчик хрипкий окрик і озирнувся. Прямо на нього дивився старий матрос. Він звертався саме до нього.

– Біжи до капітана, хлопче, і скажи, що наш корабель «ковтнув» води.

Петрик швидко побіг шукати капітана. Матрос продовжував йому щось голосно кричати, але хлопець не розчув жодного слова. Він зрозумів лише те, що корабель може просто зараз потонути.

Хлопчику пощастило і він знайшов капітана майже одразу. Той виявився височенним чоловіком з густими бровами і палаючими очима. Почувши слова Петрика, капітан вибіг на палубу і почав віддавати накази. Матроси миттєво виконували всі вказівки свого капітана і корабель, обійшовши скелі й рифи, попрямував у заданому напрямку.

За годину Петрик із капітаном вже пили чай у просторій капітанській каюті. Небезпека минула, корабель був відремонтований і міг продовжувати свою подорож.

– А ти – молодець! Не злякався, не сховався, а відважно допоміг команді, – похвалив Петрика капітан.  

Капітанський чай був дуже смачним, у каюті було тепло і затишно, проте Петрикові  дуже захотілося потрапити додому. І щойно хлопець про це подумав, вмить опинився у своїй кімнаті. Перед ним лежала відкрита книга, але вже не порожня, а з ілюстраціями і текстом. На обкладинці Петрик прочитав назву, написану великими золотими літерами: Роберт Льюїс Стівенсон „Острів скарбів”.

Петрик продовжив читати. Пригоди, описані в книзі, виявилися такими захопливими, що хлопець не помітив, як прочитав історію до кінця. Але, щойно Петрик прочитав останнє слово, текст на сторінках почав зникати і за мить книжка знову перетворилася на порожню. Тоді хлопець зрозумів, що книзі можна замовляти пригоди. Він зручно вмостився у кріслі, розгорнув книгу, відкусив смачне печиво, заплющив очі і уявив себе на безлюдному острові. Тієї ж миті він опинився на теплому білому піску під великою пальмою. А на обкладинці книги з’явилася назва „Робінзон Крузо”.