Йшли роки, зірочка підросла і стала такою яскравою, що вже допомагала Сонечку освітлювати далекі куточки космосу.

– Мила моя зірочко, – сказало одного разу Сонечко, – ти вже подорослішала, прийшов час тобі знайти свій будиночок – своє місце у космічному світі. А я приходитиму до тебе у гості.

– Але я не хочу! – запхикала маленька зірочка. – Можна я залишуся?

– Ти зустрінеш нових друзів, познайомишся з космічними жителями: сузір’ями і планетами, кометами й астероїдами. Я завжди буду поруч. Моє проміння дістане тебе і зігріє, де б ти не була.

– Спасибі, добре Сонечко, за все, що ти для мене зробило. Я тебе ніколи не забуду, – подякувала зірочка старшій подружці і вирушила в дорогу.

– Йди вперед по Чумацькому Шляху і нікуди не звертай, – порадило Сонечко і помахало услід промінчиками.

Зірочка послухалася Сонечка й подалася шукати нових друзів. Срібний туман покрив Чумацький Шлях тонким прозорим серпанком, краї якого обрамляв чарівний зоряний пил. Зірочка неквапливо пропливала між планет: великих і маленьких, супутників і астероїдів. Їй було дуже цікаво. У млі чорного космосу сяяли сузір’я дивовижних тварин. Повз неї проскочив крилатий кінь Пегас. Здавалося, що його довгі крила закривали ввесь космос від краю до краю.

Услід за ним зірочка побачила прекрасних юнаків-близнюків, які лежали прямо на Чумацькому Шляху і про щось сперечалися.

– Я красивіший, – стверджував один з братів.

– Неправда! Я кращий, – не погоджувався інший і звернувся до зірочки, – скажи, хто з нас красивіший?

Маленька подивилася на красенів-близнюків. Брати були схожі, як дві краплі води.

– Ви одинакові, – засміялася зірочка.

– Як однакові? – перепитали близнюки і разом сказали, – Ні, я кращий.

Але зірочка вже не слухала їх, вона задивилася на величезні кольорові кільця, які крутилися навколо планети Сатурн. Плоскі кільця, що світяться в чорному космічному просторі, переливалися усіма барвами веселки. Сатурн весело підморгнув зірочці, мов би  запрошуючи покататися на його кільцях.

Зірочка помахала йому у відповідь і продовжила свій шлях далі. Гомінкий потік Чумацького Шляху поніс її вперед до нових зустрічей і пригод. Несподівано з дна Чумацького Шляху винирнув рак. Справжнісінький зоряний рак. Він підняв великі важкі клешні, але помітивши зірочку позадкував назад і зовсім скоро сховався в космічній далечині.

– Який чудний, – здивувалася мала.

Між двома невеликими планетами зірочка побачила здоровенного лева, який грізно гарчав і виблискував величезними іклами. Страшний звір зігнувся і готувався до стрибка.

– Ой! – вигукнула мала і закрила очі зі страху.

– Не бійся! – почувся ніжний жіночий голос.

Зірочка розплющила очі і побачила перед собою прекрасну Діву. Дівчина затулила собою зірочку і грізно сказала левові:

– Як тобі не соромно кривдити маленьких. Йди геть!

Зоряний лев загарчав у відповідь і втік. Він сховався за найближчу до нього планету і принишк, немов його й не було. Тільки довгий хвіст із китицею стирчав із-за планети. Лев думав, що його не видно.

Зірочка подякувала Діві за допомогу і полетіла далі.

– Потрібно поквапитися, – подумала маленька мандрівниця, – скоро Сонечко піде спати і стане  темно.

Біля  самого краю Чумацького Шляху зірочка зустріла двох ведмедиць.

– Здрастуй, маленька! – ласкаво промовила Велика Ведмедиця. – Ти звідки? Куди прямуєш?

– Я відкололася від Сонечка і тепер шукаю будиночок, де житиму.

– Хочеш залишитися з нами? – запитала Мала Ведмедиця. – Житимеш із нами. Гратимемося разом!

– Звичайно, – з радістю погодилася зірочка.

Мала Ведмедиця простягнула лапи і взяла зірочку до себе.

З тих самих пір пройшло дуже багато років. Маленька зірочка виросла і перетворилася на найяскравішу і велику зірку. Люди назвали її Полярною зіркою, за те, що вона яскраво світить та завжди вказує шлях на північ, не дає заблукати втомленим подорожнім та відважним мандрівникам у будь-яку погоду і пору року. Подивіться в нічне небо і ви без зусиль знайдете Полярну зірку між Великою і Малою Ведмедицями.