Жив собі у лісі зайчик Пухнастик. Був він біленьким, пухнастеньким і дуже милим. Рідні його обожнювали й пестили. Все йому дозволяли робити, постійно хвалили – і за діло, і без діла. Згодом зайченя вирішило, що воно краще за всіх інших, і перетворилося з Пухнастика на Зазнайка-носазадирайка. 
Гуляло воно лісом і навіть не віталося ні з ким, так зарозумілося. Всі дітки чомусь навчалися, допомагали батькам у справах, але тільки не наш зайчик – Зазнайко-носазадирайко. Вважав він, що й без навчання все краще за всіх знає і вміє. Та час плине швидко і настала пора йти зайчику до школи. 
Зайшов він у клас, сів за парту і зрозумів, що нічого не знає і нічого не вміє робити. Інші дітки в класі були набагато розумнішими за нього. Замислився зайчик і вирішив довести всім, що він все ж таки найкращий. І перетворився із Зазнайка–носазадирайка на Навчайку-старайку. 
Зайчик почав старанно вчитися. Але чим довше він навчався, чим більше знань отримував, тим сильніше усвідомлював, що найкращим бути дуже складно. І як би він не старався, все одно у когось з інших діток щось виходило краще за нього. 
Вирішив тоді зайчик, що бути найкращим в усьому просто неможливо, але поглиблювати свої знання продовжив. Та коли згодом став найкращим учнем у класі, зрозумів, що скільки б він не вивчив, а розумнішим за вчительку стати не в змозі. І перетворився тоді Навчайко-старайко на Навчайку-старайку-поважайку. Почав поважати тих, хто розумніший і більш вмілий за нього. 
Час біг, біг і добіг до останнього дзвоника. Вчителька зібрала всіх діток разом і урочисто оголосила нашого зайчика найкращим учнем у школі і вручила йому золоту медаль. Зайчик дуже зрадів нагороді, а особливо – визнанню вчительки, яку дуже поважав. Але перетворитися на Зазнайку-носазадирайку в нього вже не вийшло. 
Як ти вважаєш, чому зайчик не зміг знову перетворитися на Зазнайку-носазадирайку?