Був собі в одного чоловіка собака Сірко – тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: ”Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав”. Ходить він так, думає; коли це –прихолить до нього вовк та й питає його:
– Чого ти тут ходиш?
Сірко йому відповідає:
– Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й хожу тут.
Тоді вовк йому каже:
– А зробити так, щоб тебе хазяїн ізнову прийняв до себе?
Сірко каже:
– Зроби, голубчику, я вже чимсь тобі віддячу.
Вовк каже:
– Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати, і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, --щоб я знав, де те поле, то—то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її.
У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це –біжить вовк житом, та за ту дитину –і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить:
– Гиджга, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:
– На , Сірко, їж –за те, що не дав вовкові дитини з’ їсти!
Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
– Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!
Тільки вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже:
– А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти.
Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся!
Ото Сірко й думає:”Треба ж мені віддячити вовкові, що він мені таку вигоду зробив”.
А той чоловік, діждавши м ясниці, віддає свою старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
– Прийди в неділю, ввечері, до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тоді за те, що ти мені добро зробив.
Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі пляшку горілки, м яса доволі і поніс під стіл. Люди хотіли того собаку прогнати, а чоловік каже:
– Не проганяйте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро робити буду, поки його віку.
Сірко бере, що лучче на столі, та подає вовкові, нагодував і упоїв його так, що вовк не витерпів та й каже:
– Буду співати!
Сірко каже:
– Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.
Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже:
– Отепер уже буду співати!
– Не співай, бо обидва пропадемо—і я, й ти...
– Ой, не видержу—співатиму!
Та як завиє під столом! Люди посхоплювались, --туди, сюди, деякі хотіли бити вовка. А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже:
– Не ьийте вовка, бо ви мені Сірка уб єте! Він і сам йому раду дасть, --ось не займайте!
Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:
– Ти мені добро зробив, а я тобі!
Та й попрощались.