Йшов дощ. Маленький червоний автомобільчик, майже повністю занурений у пісок, лежав і згадував своє минуле.

Народився він на іграшковій фабриці, що розташована недалеко від міста. Зовсім новенький і гордий собою, автомобільчик мріяв про веселе життя, про найліпшого друга, який буде з ним гратись і про цікаві ігри, які вони вдвох обов’язково вигадають.

Згодом автомобільчик оселився в дуже красивій коробці і одного прекрасного дня, разом з іншими іграшками  потрапив до іграшкового магазину.

– Скільки тут дітей! — Одночасно зрадів і здивувався автомобільчик, – мене, мабуть, одразу хтось купить і це, напевно, буде мій майбутній найліпший друг!

Прозора коробка дозволяла автомобільчику бачити все, що відбувається в магазині. Ось дівчинка підійшла зовсім близько до нього, навіть кинула на нього зацікавлений погляд і... обрала ведмедика, що сидів поруч. Ось підійшла інша дівчинка з великим блакитним бантом у волоссі, довго роздивлялась полиці з іграшками і обрала собі ляльку саме з таким бантом, як і у неї. А потім до магазину зайшов хлопчик в дуже старому, але охайному одязі. Хлопчик одразу помітив автомобільчик і подивився на нього настільки зацікавленими очима, що той зрозумів – саме цей хлопчик і стане його найліпшим другом. Перед очима автомобільчика вже почали пропливати їхні майбутні спільні ігри і подорожі, як раптом хлопчик опустив очі, розвернувся і вийшов з магазину. Натомість одразу після цього до магазину зайшла дівчинка. Поряд з нею йшов кремезний чоловік, який напевно був її батьком. Дівчинка була худорлявою і, як на свій вік, мала дуже в‘їдливий погляд. Цим поглядом вона швидко пробіглась по полицях та зупинила його на червоному автомобільчику. Мовчки тицьнула в нього пальцем й відійшла в бік. Її батько трохи поміркував, дістав гаманець і вже за хвилину вони, разом з новою іграшкою, вийшли з магазину.

Сидячі у коробці, загорнутій у яскравий папір, автомобільчик не міг нічого бачити, але він все добре чув. Ось грюкнули дверцята машини, почувся гуркіт мотору, потім гуркіт припинився і знову грюкнули дверцята, заскрипіли вхідні двері будинку і настала тиша.

Дівчинка на ім‘я Галина не поспішала відкривати коробку і знайомитись з новим другом. Спочатку вона пообідала, потім зробила домашнє завдання і тільки після цього звернула увагу на свою нову іграшку. Обережно дістала автомобільчик з коробки, добре його роздивилася і... поставила на полицю до серванту.

– І це все? — Здивувався автомобільчик. — Це ми вже погрались?

– Так, це все. — Проскрипів позаду чийсь голос.

Автомобільчик озирнувся і побачив, що на прозорій полиці окрім нього стоять ще приблизно двадцять автомобілів різних моделей.

– Що ми тут робимо? — Запитав він.

– Ми – колекція! — З гордістю відповів йому старенький Фольксваген.

– Колекція? — Здивувався червоний автомобільчик. – А що... що таке "колекція"?

– Все почалося з мене. — Відповів Фольксваген. — Я перший автомобіль Галини. Коли мене їй подарували, вона була ще зовсім маленькою. Галинка тоді дуже зраділа і весь час гралась тільки зі мною, я навіть ночував в неї під подушкою. Але тільки-но ми стали справжніми друзями, як Галинка мене випадково зламала. Тоді її батько мене склеїв  і повідомив дівчинці, що зі мною гратись більше не можна, можна тільки роздивлятись. Відтоді Галина машинками не грає. Спочатку боялась зламати, а потім почала колекціонувати. Їй сподобалось купувати іграшкові автомобілі, ставити на полицю, зберігати їх у ідеальному стані, дивитись на них, іноді показувати своїм друзям, не дозволяючи брати до рук.

– Ну, досить вже про нас розповідати! — Вигукнув чорний Джип. Нехай новенький Червоний щось цікаве розповість.

– Та я нічого цікавого і не знаю.—Відповів автомобільчик.

– Згадай хоч щось! — Наполягав на своєму Джип.—Знаєш, як ми тут скучили за бодай якимись новими історіями?

І тоді червоний автомобільчик згадав хлопчика в старому одязі і розповів про їхню з ним зустріч.

–  В нього просто не було грошей, — якось сумно промовив Запорожець. — Бідна дитина тільки мріє, а купити нічого не може.

– А я мріяв саме про такого друга, з таким зацікавленими, допитливими, замріяними очима. В цих очах фантазії, цікаві ігри, пригоди,— зітхнув автомобільчик.

– Ти тепер частина колекції і пишайся цим. — Проскрипів старий Фольксваген.

– Не хочу бути колекцією! Це нецікаво, від цього навіть сумно стає!

В цю хвилину двері кімнати тихенько відчинились. І у дверному отворі з'явилося зацікавлене обличчя ще зовсім маленького хлопчика. Він швидко підбіг до серванту, схопив червоного автомобільчика і вибіг до коридору.

– Упс! Ми зовсім забули розповісти новачку про молодшого брата Галини, Васька, — зітхнув Джип.

– Та годі тобі! — Посміхнувся Запорожець. — Червоний хотів пригод? Так ось він їх і знайшов. Хоча... вірніше було б сказати, що це вони його знайшли.

Година була пізня і Васько сховав автомобільчик під своєю подушкою, а в ранці взяв його із собою на прогулянку.

У пісочниці було багато і дітей, і іграшок. Васько спочатку із захопленням грався, тепер вже СВОЇМ, автомобільчиком, а потім кинув його і потягнувся до відерця подруги Даринки. Автомобільчик залишився один. Хтось на нього наступив, майже повністю зануривши його у пісок. Потім ще декілька разів. А коли матуся покликала Васька додому обідати, той побіг, навіть і не згадавши про свого нового друга.

Галина, звісно, помітила відсутність новенької модельки і навіть відмітила про себе, що шафу потрібно зачиняти на ключ. Пізніше посварила Васька і отримала від батька обіцянку, що той обов'язково купить їй таку саму машинку.

Йшов дощ. Автомобільчик вже майже незрозумілого кольору, напівзанурений в пісок, лежав і згадував своє минуле. Йому було сумно і самотньо. Та раптом, хтось нерішуче заліз до пісочниці й почав щось ліпити. Зачепив автомобільчик рукою і звільнив його з піщаного полону. І, коли червоного автомобільчика відчистили від піску, він зміг побачити свого рятівника. І.... Ним виявився саме той хлопчик в старенькому одязі, що так сподобався йому в магазині. Хлопчик поцілував іграшку і міцно притис її до себе.

З цієї миті у червоного автомобільчика почалося щасливе і веселе життя, про яке він так мріяв - наповнене пригодами і справжньою дружбою.