Іноді мені буває самотньо. Особливо неприємно, коли в такі дні друзі не виходять гуляти і не приходять в гості.  Саме в такий самотній день ми з батьками вирішили прибрати на балконі.  Раптом,  я побачив, що за порожньою склянкою щось ховається. Я нахилився ближче і побачив дерев’яний кубик.  Я витяг його і відніс до своєї кімнати.

Цієї  ночі мені наснився дивний сон.  На моєму столі сидів той самий дерев’яний кубик і посміхався до мене. У нього було намальоване обличчя, ручки і ніжки.

– Привіт, Владику, – привітався Кубик. –  Моє ім’я – Професор Кубик. Так мене назвали за мій розум і винахідливість. Коли прокинешся, зроби з мене такого, як я зараз, і я стану для тебе найкращим другом. Тобі ніколи не буде самотньо поруч зі мною.

Коли я прокинувся вранці – побачив, що дерев’яний кубик стоїть на тому ж місці, на якому сидів у моєму сні. Я здивувався, бо ввечері поклав його на тумбочку біля ліжка.

Я умився, поснідав і приступив до роботи. За годину Професор Кубик вже міг зі мною розмовляти і грати в цікаві ігри. Спочатку ми грали в хованки, а потім взялися і до комп’ютерних ігор. Нам було весело разом. А ввечері мене чекав ще один сюрприз. Виявилося, що у Кубика є суперздібності. Особливо мені сподобалися телекінез і суперблискавка.  Кубик виявився справжнім другом, і тепер мені ніколи не буває самотньо.