Був один бідний чоловік. Той чоловік мав багато дітей, і а були у нього дві корови. І з тими коровами ходив у ліс по дрова.
Як прийшов у хащу, корів розпряг, узяв сокиру й пішов під гірку рубати дрова. Чує, в хащі щось пищить. Підійшов ближче, а то ведмідь схопив зайця, хоче його з’їсти. Чоловік змахнув сокирою, ведмідь налякався й пустив зайця.
Чоловік нарубав дров, склав на віз і хоче взяти корови і збиратися додому. Підійшов до нього ведмідь і каже:
— Чоловіче, ти мене полуденка лишив, тепер тебе самого мушу з’їсти.
— Добре,— каже чоловік,— лиш хай ці дрова відвезу додому, аби діти в студені не повмирали, а завтра прийду і будеш мене їсти.
— А справді прийдеш?
— Прийду.
— Ну, то вези дрова, лиш не обдури.
Повернувся другого дня чоловік у хащу та й чекає. Підходить до нього лисиця і питає:
— Що ти, чоловіче, так зажурився?
— А дай мені спокій, хіба ти поможеш?
— Може, щось і поможу, лиш розкажи, яка біда.
Чоловік розповів, тоді лисиця каже:
— Чи є в тебе кури?
— Є!
А у самого нема ні одної.
— А даш мені одинадцять курок і дванадцятого когута?
— Дам.
— Ну, то слухай, чоловіче, добре. На тобі міх, а я піду геть. Піду й буду край лісу трубити. Ведмідь спитає хто то, а ти йому скажеш, що то багато людей і багато панів йдуть дичину стріляти. Ведмідь налякається і буде хотіти заховатися. Але де? І ти йому покажеш свій мішок. Зрозумів?
— Айно, зрозумів.
Так і було. Коли ведмідь почув трубний звук, одразу спитав:
— Що то є?
— Йдуть на дичину.
 Ой, тепер і мене вб’ють. Сховай мене десь! І чоловік зав’язав ведмедя до міха.
Коли прийшла лисиця, поклонилася чоловікові та й питає, чи не бачив він звірів: вовка, ведмедя, оленів...
— Ой,— каже,— я не видів.
Посміхнулася й питає чоловіка:
— А що у тебе там, у міху?
— Там головня.
— Бери сокиру й потрощи!
Чоловік узяв сокиру і зарубав ведмедя у міху. Буде досить м яса, а із шкіри діточкам і жоні постоли.
— Ну, я вночі до тебе прибіжу за курми й когутом. Ти ще не забув?
— Добре, приходь, я тобі те віддам.
І чоловік приходить додому та й журиться. Каже жона:
— Чоловіче, чому ти такий зажурений, а мені нічого не кажеш?
І чоловік усе красно розповів.
— Ну, чоловіче, то я легко тобі допоможу.
Коли повечеряли, жінка йому каже:
— Як прийде лисиця, зразу не пускай її до хижі, доки я дітей не розбуджу.
Раз лиш уночі чує чоловік — хтось до шибки стукає:
— Хто там?
—Я! Прийшла по курей і когута.
— Чекай, чекай, одягнуся... Чекай ще обуюся...
А жінка тихенько збудила дітей, і всі вони полізли під ліжко, аби їх не видно. І тільки тоді чоловік запалив лампу. А діти:
— Гав, гав!
А стара:
— Г а-а-у-у-у...
Лисиця питає:
— Що то, чоловіче, у тебе там виє?
— То, небого, стара собака наплодила малих. Не знаю, як тебе пустити до хижі, бо уже тебе завітрили...
Йой, тоді ліпше не відчиняй двері. Не треба мені нічого!
І лисиця втекла собі геть. Так чоловіка біда обминула. Та й казка кінчена.