Біля широкої дірки в паркані я побачив справжнісіньку черепаху! Вона була схожа на ящірку, заковану в сірий, запилений панцир. Її лапки були зеленими, короткими. Маленький хвіст волочився за нею. Я взяв її на руки, і постукав у хвіртку паркану. Вийшов хазяїн. Я в нього спитав, чи це не його черепаха втекла. Але він відказав, що черепах не тримає, а ще додав, що це може бути річкова черепаха. Мабуть, вона дуже довго простувала від річки, тому така запилена.

Я відвіз бідолаху додому. Черепаха захотіла втекти. Але я її посадив у просторі вагани з водою.

Потім взяв ноутбук і зайшов у мережу Інтернет. Там я дізнався про черепах набагато більше. Моя черепаха виявилася дійсно річковою, і вони, черепахи, як з’ясувалося, всеїдні. Тоді я дав черепасі варену рибу. Він не захотів поживитися. Він, бо в Інтернеті я дізнався, що за зовнішніми ознаками це був саме “хлопчик”.

Ввечері мені все-таки довелося відпустити  черепаху в річку. Дорогою до річки він почав пручатися і хотів висковзнути, але я втримав його, доніс до пляжу і пустив черепаху у воду. Він дуже швидко подався на глибину. А на останок, далеко, десь посередині річки, черепаха вигулькнула своєю головою з води. Напевне, на прощання.

Додому я повернувся засмучений, бо прив’язався до черепахи, і навіть дав йому ім’я - Раф. Але що ж робити – його стихія там, у річці...

Я був дуже засмучений. Мені хотілось, щоб черепаха залишилась у мене вдома. Я хотів з нею гратись, годувати її, одним словом, піклуватись про неї. Але виявилось, що вона не зможе жити в домашніх умовах. Я зрозумів, що для Рафа краще жити на волі. Йому звичніше в річці добувати собі їжу. Там його домівка. Було б дуже гарно, щоб хлопці та дівчата мого віку були уважнішими не тільки до домашніх тварин. Навколо нас живуть пташки, комашки, річкові мешканці. Якщо ми будемо уважнішими до тварин, тоді вони будуть більше довіряти нам.