Оксанка росла дуже нечемною дівчинкою. Хоч як мама намагалася догодити доні,
та все вередувала й вередувала.
Якось вони зайшли до крамниці.
– Мамо, бачиш, яка сукенка в тієї дівчинки? – вказала Оксанка на дівчинку в
яскраво-червоній сукні.
– Так, бачу, гарненька…
– А вона тобі нічого не нагадує?
– Що ж вона має мені нагадати, Оксаночко?
– Як же, мамо?! Саме такої сукенки я ще не маю! – і мала затупотіла ніжками,
скривилася, з очей покотилися сльози.
– Тихенько, доню, – намагалася заспокоїти її мама. – Адже ти маєш рожеву,
білу та жовту… А дівчинка, напевно, таких не має.
– А мені байдуже, що вона має, а чого не має! Я хочу саме таку сукенку.
– Мабуть, і ця дівчинка прагне потрапити до королівства Вередульки, – голосно
сказав хтось.
Дівчинка різко обернулася. На неї дивилася висока тітонька-продавчиня.
– Минулого тижня тут також плакала дівчинка Наталя, а потім її викрала
королева Вередулька. Ця королева вистежує дітей, які часто плачуть і
вередують, щоб забрати їх до свого королівства й посадити у підземелля. Там
вони теж плачуть, але вже не за новими іграшками чи одягом, а за своїми
батьками. Але назад вона нікого не повертає. Адже щодня кожна дитина має
наплакати кухлик сліз, аби чаклунка могла полити ними чарівні квіти, які ростуть
довкола її палацу. Хіба ти також хочеш потрапити у темне підземелля?
Оксанка лише заперечно похитала головою і потягнула маму до дверей.

Вдома дівчинка наче забула про пригоду в крамниці. Була аж надто чемною.
Ввечері сіла до столу, щойно мама покликала вечеряти. Сама пішла чистити
зуби, перевдяглася у піжаму, розплела косички й поскладала речі на поличку. А
вона ж ніколи такого не робила!
Мама все зауважила, але нічого не сказала. Оксанка лягла в ліжечко.
– Мамусю, посидь, будь ласка, трішечки біля мене, – попрохала дівчинка. –
Чогось мені страшно.
– Ти ж ніколи не боялася темряви, донечко, – лагідно відповіла ненька, проте
сіла поряд.
– Якщо ти тут посидиш, думаю, вона мене не забере…
– Хто?
– Королева Вередулька… Я ж справді була дуже нечемною, як та дівчинка
Наталя, яку королева викрала. Але я не хочу в підземелля…
– Я впевнена: якщо відтепер ти гарно поводитимешся, то Вередулька ніколи
не прийде. Але щойно ти знову почнеш вередувати, вона тебе помітить.
– Ні, матусенько, я більше ніколи не вередуватиму, – твердо сказала
дівчинка й заплющила оченята.
Вранці Оксанка прокинулася зовсім іншою – слухняною та ввічливою. Коли ж
помічала, як хтось із друзів вередував, відразу розповідала про злу чаклунку та її
про темне підземелля. Як же добре, що продавчиня у крамниці вчасно її
попередила.
Правильно кажуть дорослі: «Байдуже, яким ти був раніше, важливо те, яким ти
став сьогодні!