Котя – головний герой журналу «Малюк Котя» – колись давно народився в бібліотеці з чарівного пилу, який утворюється через штовханину слів, які промовляють книжки, спілкуючись між собою та розповідаючи про все, що в них написано. Завдяки тому, що Котя утворився з найрозумнішого пилу у світі, він виявився дуже розумним і обізнаним. До того, як переїхати жити до редакції, Котя деякий час мешкав серед бібліотечних книжок і за цей час з ним трапилося багато цікавих пригод.
Про одну з пригод, що трапилася з Котею в бібліотеці, йтиметься в цій розповіді.
«Мовчазна книга».
Час був ранішній. Сонечко тільки прокинулося і зацікавлено зазирнуло у віконце бібліотеки.
– Доброго ранку, Сонечко! – радісно привіталися книжки.
– Радий тебе бачити, Сонечко! – привітався Котя і привітно помахав лапкою.
Сонечко у відповідь привітно всім усміхнулося.
Двері бібліотеки широко відчинилися і вродлива бібліотекарка занесла до читальної зали нову книгу. Книга була гарною, великою, гладенькою і з яскравою обкладинкою. Книжкам і Коті вона одразу сподобалася. Вони почали голосно віталися з новою книгою:
– Привіт!
– Вітаємо!
– Раді тебе бачити!
Але книжка нічого не відповідала, вона тільки радісно всіх розглядала і усміхалася.
Коті було дуже цікаво про що ця нова книжка. Він сів ближче, ще раз привітався з нею і прислухався, очікуючи, що вона почне хоч щось про себе розповідати, та книга чомусь продовжувала мовчати.
– Напевно, соромиться, – подумав Котя. – Нічого, я почекаю, поки вона звикне до нової обстановки. Але книжка не заговорила ані ввечері, ані вночі, ані наступного ранку. Книжка взагалі не збиралася розмовляти. Вона лише продовжувала мовчки на всіх роздивлятися і привітно усміхатися.
Аж раптом, одного весняного ранку до бібліотеки завітали дівчинка Віолета з мамою. Дівчинка була в темних окулярах і паличкою перевіряла простір навколо себе. Мама допомогла доні сісти за столик, а сама підійшла до бібліотекарки поспілкуватися.
– Дівчинка не бачить, – здогадався Котя. – Напевно, книжку їй матуся читатиме.
Бібліотекарка тим часом підійшла до полички, де стояла Мовчазна книжка, обережно взяла її до рук і віднесла Віолеті. Дівчинка подякувала і повільно відкрила книгу.
Котя підкрався ближче, щоб краще все роздивитися. Сторінки книги здалися йому порожніми, в них зовсім нічого не було написано. Тоді він краще придивився і помітив, що замість літер на сторінках розміщено якісь маленькі крапочки. Ці крапочки складалися в незрозумілі для Коті символи. А дівчинка, не вагаючись, опустила долоні на сторінки книги, пальцями почала відшукувати символи і читати вголос.
– Це книжка для незрячих, – здогадався Котя. – Я чув про такі, але ще ніколи їх не бачив! Ці книжки написано шрифтом Брайля. Шрифт Брайля — це рельєфно-крапковий шрифт, який для людей з порушенням зору. Цей шрифт розроблений відомим французьким вченим Луїсом Брайлем. В основі шрифту лежить комбінація із шести крапок — їхнє розташування і визначає те, яку літеру мають на увазі.
Дівчинка читала вголос. Її слова миттю злітали вгору, кружляли, водили хороводи і танцювали.
Мовчазна книга заговорила голосом дівчинки. Її слова сяяли світлом і випромінювали неймовірне тепло. Це тепло окутувало всіх навкруги, занурювалось в душу, торкалося серця, дарувало радість і спокій.
І книжки, і Котя зрозуміли тоді, що Мовчазна книга – книга незвичайна, майже чарівна. Вона не може спілкуватися з іншими, як звичайні книжки. Її можна почути лише тоді, коли її вголос читають незрячі. Тому Котя, всі бібліотечні книжки та бібліотекарі з нетерпінням чекали наступного візиту Віолети, щоб почути цікаві розповіді Мовчазної книги.