Колись давно люди навчилися писати і почали занотовувати свої думки, спостереження та вигадки. Саме в ті часи на світ народилася Література. Тоді вона була ще зовсім маленькою дівчинкою, і її все на світі цікавило. Вона пізнавала все більше і більше, зацікавилася релігією, наукою, культурою і творчістю. Але найбільше за все Література полюбила казки.
У Літератури була величезна кількість шаф, у яких вона зберігала різноманітне вбрання. Там були і класичні сукні, і комедійні, сумні і радісні, сірі та чорні, білі і навіть строкаті. Кожного разу, коли в світі народжувався новий літературний твір, у Літератури з’являлася нова сукня. І чим популярнішим ставав цей твір, тим довше вона носила ту сукню. З часом гардероб Літератури настільки розрісся, що справжнім спасінням для неї стала поява комп’ютера, в якому вона змогла зберігати частину свого вбрання. Це був розквіт літератури.
Та згодом трапилася біда – люди розлюбили читати. Всі свої книжки вони віддали в макулатуру, де їх переробили на чистий папір. Сукні у шафах Літератури почали зникати, і з кожним днем їх ставало все менше і менше. Та це ще не найстрашніше, що трапилося. Найстрашнішим було те, що літери, через те, що їх не використовували, почали зникати. Адже окрім того, що люди припинили читати, вони ще й через лінощі та брак часу не дописували слова до кінця, а фрази кидали незакінченими.
Помітила це Література і злякалася, що також може зникнути. Прихистила вона тоді залишок літер в чарівних намистинах, нанизала їх на міцну нитку, зробила намисто і одягнула на шию. І відтоді ділилася ними лише з тими, хто збирався написати щось дійсно варте уваги. Та мало хто хотів писати хоч щось. І Література заснула глибоким, міцним сном. В ту саму мить світ втратив можливість писати. Більше того, літери зникли у вже надрукованих виданнях. Спорожніли книжки, зникли всі написані тексти. У світі розпочався страшенний безлад, адже також зникли і всі документи, вся наукова література. Складно стало телефонувати, адже тепер ніхто не знав, де чий номер – всі телефонні номери залишилися без підписів. Та найбільше постраждали діти, адже замість казок у книжках відтепер були лише порожні сторінки. Звісно, дорослі намагалися казки розповідати, та вони їх так давно не читали, що зовсім забули зміст.
Настали страшні часи і, мабуть, світ так би і загинув, якби не одна дуже допитлива дитина, котра дуже любила читати. Вона підійшла до полички з книжками, взяла найтовстішу з них, розкрила і, дивлячись на порожню сторінку, вголос почала вигадувати нову казку:
«Жили собі літери».
І як тільки дитина це сказала, Література пробудилася.
«Літери були дуже потрібні людям, але ті не цінували їх. Тому літери засумували і втекли від людей», – продовжувала дитина.
Література розплющила одне око.
«Без літер люди залишилися беззахисними і безпорадними. Вони усвідомили свою помилку і почали вибачатися перед літерами, та просити їх повернутися». Література позіхнула.
« – Якщо ви знайдете принаймні одну людину, що любить читати, – відповіли літери, – ми повернемося.
– Ми знайшли її! Вона зараз вигадує казку! – відповіли люди, – Повертайтеся, будь ласка! Тоді літери пробачили людей і повернулися».
Література солодко потягнулася, радо усміхнулася, повністю прокинулася, дістала з шафи нову сукню, причепурилася, і в ту ж мить усі літери повернулися на свої місця. Потім вона уважно придивилася до дитини з книгою в руках, привітно помахала їй рукою і більше ніколи її не залишала.