Колись в далекі часи жив найвідоміший у світі фокусник Олекса.

Не було жодної людини на Землі, яка б не чула про майстра фокусів Олексу. Він став справжньою легендою і найбільшою загадкою людства.

Ще змалечку Олекса мріяв стати фокусником й ніколи не мав жодних сумнівів щодо свого покликання. Перший фокус хлопчик показав, коли йому виповнилося лише п’ять років. У новорічну ніч до батьків Олекси завітали гості, саме тоді під ялинкою хлопчик неабияк здивував і потішив дорослих.  Він виконав доволі простий фокус зі зникненням монетки. Але на гостей фокус справив неймовірне враження, вони із захопленням аплодували, а батьки пишалися Олексою і радісно усміхалися. Саме цей перший в житті виступ перед публікою, фокусник запам’ятав на все життя. Спогади про нього підбадьорювали, надихали і підтримували Олексу впродовж усього життя. А брошка у вигляді новорічної ялинкової  гілочки з маленькою червоною кулькою назавжди прикрасила його капелюх, як згадка про перший виступ.

Та життя дарує не лише приємне, іноді відбуваються й страшні, сумні події.

Так сталося і з Олексою. Коли йому виповнилося десять років, він осиротів і змушений був оселитися у рідної тітоньки Марти. Тітонька була милою і доброю жінкою. Вона дуже любила Олексу і ставилася до нього як до рідного сина. Піклувалася про племінника і всіляко намагалася замінити собою його батьків. Але, як відомо, рідних батьків не в змозі замінити ніхто. Олекса весь час сумував і єдине, що дарувало йому душевний спокій, це вивчення фокусів. Фокуси, або ілюзіонізм вимагали не тільки майстерного виконання, а ще й знання основ різних наук. Тому Олекса старанно вчився в школі, завжди виконував домашні завдання й постійно читав книги. З кожним днем його фокуси ставали все складнішими і чарівнішими. І коли Олекса вирішив, що їх вже не соромно показати публіці, він виступив з фокусами на шкільному концерті. Всі глядачі були у захваті. І вчителі, і учні щиро раділи його виступу й аплодували.

Згодом Олексу запросили виступити в театрі. З анонсом його виступу намалювали справжні афіші, продавали квитки, навіть статтю в газеті про нього написали під заголовком «Юний талант». Перед виступом Олекса добряче нервував. Але всім сподобалися його фокуси, і знову всі були у захваті.

Пізніше фокусника Олексу знали вже всі-всі. Його запрошували виступати в театрах і в цирках по всій країні, кликали на звані вечори і дуже поважали. Одного дня він виступив навіть перед самою Королевою Англії, на яку, до речі, його виступ справив величезне враження.

Згодом Олекса став найвідомішим фокусником в цілому світі. Ніхто не міг зрівнятися з ним ані в майстерності виконання фокусів, ані у яскравості виступів. Всі фокуси Олекса вигадував сам, і ніколи не дозволяв їм набридати публіці. Тільки-но глядачі звикали до одних фокусів, Олекса одразу вигадував нові. Він досяг у цьому такої майстерності, що його фокуси почали порівнювати з чаклунством і чародійством. На виступи маестро Олекси з’їжджалося так багато людей, що квитків на всіх постійно не вистачало. Про «чарівника» Олексу весь час писали всі газети, а афішами до його виступів були завішані цілі міста.

Та невблаганний час плине швидко і Олекса геть постарів. Йому вже не вистачало сил для великих виступів і він вирішив залишити сцену. Зробити це він захотів під час останнього концерту, який глядачі мали б запам’ятати на все життя. Звістка про останній виступ маестро Олекси розлетілася миттєво. Квитки не встигали завозити до кас, так швидко їх розкуповували, черги в касах були шаленими.

І ось настав легендарний день. У залі зібралося безліч глядачів, а серед них було багато кореспондентів газет і фотографів. Всі з нетерпінням чекали останнього виступу маестро.

Та сталося все дуже швидко, і не так, як всі очікували. Олекса піднявся на сцену, поклав на стіл свій капелюх фокусника, сказав свої, відомі на весь світ, чарівні слова: «Ялинкова гілочко, працюй!» і…зник у капелюсі. Глядачі спочатку були в захваті – аплодували і кричали «Браво». Потім всі збентежилися, адже Олекса все не повертався. Згодом всі страшенно перелякалися й декілька годин нервово чекали, що фокусник повернеться і продовжить свій виступ. Але маестро фокусів так ніколи і не повернувся.

Довго ще пам’ятали фокусника Олексу і його останній виступ. Писали про нього в газетах, журналах і навіть книгу біографічну видали. Та слава – річ нетривала, і згодом про маестро-фокусника почали забувати. Забували, поки не забули зовсім. Його речі розпродали, а капелюх з маленькою брошкою у вигляді ялинкової гілочки опинився на міському смітнику. Там він лежав би й досі, якби не сильний вітер, що здійняв капелюха у повітря і поніс його високо над землею, над містами і селами, поки не опустив на поріг будинку дівчинки Алінки, що дивним чином саме в цю мить поверталася додому з прогулянки.

– Ой! Матусю, подивись! Вітер приніс на наш поріг справжній капелюх фокусника! Можна я залишу його собі? – зраділа Алінка.

– Гадаю – можна, раз вітерець подарував його тобі, – посміхнулася мама.

Алінка схопила чарівний капелюх і швиденько піднялася сходами до своєї кімнати.

Аліна мріяла стати великою фокусницею. Вона старанно вивчала різноманітні фокуси по книгах відомих фокусників і намагалася їх повторювати. Книгу про легендарного маестро Олексу вона, звісно, теж прочитала й тому одразу впізнала брошку на капелюсі. Знахідка виявилася дуже доречною, адже останнім часом маленька фокусниця відпрацьовувала фокус з кроликом, що зникає в капелюсі, а потім в ньому з’являється. Фокус у Аліни ніяк не виходив, але тепер, з капелюхом легендарного майстра, на думку дівчинки, все повинно було вийти найкращим чином.

Справжнього кролика у Аліни не було, тому вона тренувалася з іграшковим. Вона поклала іграшку до капелюха.

– Ну, давай! – наказала вона кролику. – Зникай! Чому ж у тебе вуха постійно визирають?!

Аж раптом кролик зник в капелюсі. І зник не по-фокусному, а по-справжньому.

Алінка здивовано покрутила капелюх в руках.

– «Ялинкова гілочко, працюй!» – промовила вона чарівні слова фокусника Олекси і змахнула паличкою.

Всередині капелюха щось задзеленчало, грюкнуло і в капелюсі з’явився кролик… СПРАВЖНІЙ!

– Не може такого бути, – прошепотіла Алінка.

– Може, може! – почувся голос із капелюха.

Дівчинка зазирнула всередину капелюха і не побачила у ньому дна, замість дна був отвір, крізь який проглядалася зелена галявина. А на галявині стояв ніхто інший, як сам майстер Олекса. Він був знову молодим. Маестро посміхався Алінці і махав до неї рукою.

– Як же таке можливо? – запитаєш ти, любий читачу.

А сталося це чарівним чином.

Після свого зникнення в капелюсі під час останнього виступу, Олекса опинився в чарівній країні, де все на світі можливо, а будь-яке бажання, промовлене вголос – миттєво здійснюється. Олекса і не здогадувався про існування цієї чарівної країни. І коли зник в капелюсі, то збирався одразу повернутися на сцену, щоб продовжити свій виступ, але капелюх вирішив справу по-своєму. Прямо зі сцени Олекса миттю перенісся до чудернацького міста, і опинився на незвичайній вулиці. Будинки на цій вулиці були також чудернацькими.

Один будинок був у вигляді підводного човна, що розташовувався всередині величезного куба з морської води. Дно куба було точнісінькою копією морського дна з мушлями і водоростями. Всередині куба плавав мешканець будинку у водолазному костюмі і фотографував рибок, що йому позували. Інший будинок висів високо у повітрі. Його мешканець спускався на вулицю за допомогою парашута, а піднімався в кошику повітряної кулі. Подалі, на високій горі, розташовувався справжній палац, над яким літали білі хмаринки у вигляді сердечок. Біля палацу розкинулося блакитне озеро, по якому плавав кришталевий човен з величезними вітрилами-пелюстками троянд.

– От би й мені будинок моєї мрії отримати, – вголос сказав Олекса. І в ту ж мить перед ним з’явився багатоповерховий будинок, що за формою нагадував високий товстий стовбур розложистого дуба, в якому кожен з поверхів окремо висів просто у повітрі один над одним. Між поверхами їздив повітряний ліфт. В кожному з цих поверхів, за бажанням, можна було куди завгодно полетіти, а також крутитися на місці. Зрозумів тоді Олекса, що потрапив до Чарівної країни, де всі бажання здійснюються і дуже зрадів. Все Олексі подобалося в його новому помешканні, але він ніяк не міг вигадати, що саме розташувати на подвір’ї, тому будинок поки що висів просто над зеленою галявиною.

Багато років минуло з того дня, як Олекса потрапив до Чарівної країни. І весь цей час він шукав собі учня, якому б зміг передати свої знання. Для пошуків майстер фокусів сконструював чарівний пристрій – підзорну трубу, крізь яку міг спостерігати за виступами всіх фокусників світу й бачити міру їхнього хисту до цієї справи. Нарешті, Олекса побачив виступ Алінки, її неймовірний талант й величезне бажання показувати фокуси. І  послав він тоді вітер з Чарівної країни, який приніс його капелюх до будинку юної фокусниці, щоб зв’язатися з нею і запропонувати їй вчитися у нього показувати фокуси.

Алінка одразу погодилася стати ученицею великого маестро фокусів. І кожного вечора після школи вона сиділа біля капелюха й слухала уроки Олекси. Нотувала, тренувалася і потім виступала. Олекса навчив дівчинку здійснювати такі чарівні фокуси, яких ще ніхто ніколи не бачив. Фокуси були складними і потребували знань з різних наук. Тому Аліна, так само, як і Олекса старанно вчилася у школі і завжди виконувала домашні завдання. А також вивчала іноземні мови, адже бажані в майбутньому поїздки з концертами до різних країн світу вимагали володіння багатьма іноземними. Згодом маленька Алінка виросла і перетворилася на найвідомішу фокусницю у світі, яку назвали Прекрасною майстринею фокусів. І не було їй рівних в майстерності. І всюди вона розповідала, що є ученицею майстра Олекси.

Час минав. Посивіла, постаріла і Прекрасна Аліна. І для неї настав час дати своє останнє шоу. Та тільки вона, на відміну від Олекси, вже добре знала, куди перенесе її капелюх. І коли Аліна опинилася в Чарівній країні, де все можливо, й знову стала молодою і прекрасною, на неї вже чекав майстер Олекса. Прекрасна Аліна вигадала собі будинок поруч з будинком маестро Олекси. Її будинок схожий на великий капелюх фокусника. Вхід до нього прикрашає новорічна ялинкова гілочка з червоною кулькою, на пласкому даху розташовується театр просто неба, де вони з Олексою демонструють фокуси для мешканців міста, а на подвір’ї, на зеленій галявині квітнуть кущі прекрасних троянд.

Вже разом майстри фокусів шукають собі учнів. Вони постійно дивляться в чарівну підзорну трубу і чекають на наступних юних майстрів фокусів, щоб принести до них вітром свого чарівного капелюха.

Вони і зараз у пошуках. 

Подумай, дитино, чи це випадково не ти?