Журнал для дітей "МАЛЮК КОТЯ" — Всеукраїнський журнал для маленьких розумників. Видається з червня 2011 року
10 номерів на рік.
Передплатний індекс: 89526
Виходить в кінці місяця.
Телефон редакції: (044)253-19-70
Пошта: kotya.journal@gmail.com
Сайт: https://kotya.com.ua/about-me
Сторінка на ФБ: МАЛЮК КОТЯ журнал для дітей
youtube: https://www.youtube.com/channel/UCRe7tJvnACUrp8l70KCgXJQ
"МАЛЮК КОТЯ" розрахований на дітей до 9 років й покликаний допомагати діткам пізнавати навколишній світ з позитивного боку, а також навчатися граючись . Редакція використовує сучасний підхід до розвитку дитини, поєднуючи корисні завдання з розвагами, завдяки чому дитина непомітно для себе тренується читати і писати, засвоює основи англійської мови та природознавства, математики й логіки, розвиває пам'ять та дрібну моторику рук. В журналі читач зустріне цікаві казки й вірші сучасних авторів, а також народні казки, розвиваючі ігри, кросворди, розмальовки, лабіринти, ребуси, зробить саморобки, зможе приготувати оригінальні страви за рецептами від Коті, дізнається багато цікавих фактів з життя тварин, птахів, комах, рослин, природних явищ, казкових героїв та міфічних створінь, тощо. Також ознайомиться з народними українськими традиціями, навчиться з повагою ставитись до навколишнього середовища, берегти й цінувати природу природу.
Маленьке біле кошеня на ім'я Котя допоможе маленьким читачам поринути у цікавий і захопливий світ знань. Котя стане вірним другом та провідником у навколишньому світі.
Ви вже зацікавились?
Найкращий спосіб своєчасно отримати журнал “МАЛЮК КОТЯ ” – оформити передплату
у будь-якому поштовому відділенні.
Передплатний індекс видання 89526
Вітаю тебе, мій любий друже!
Хочу розповісти тобі одну цікаву історію.
Пригода ця трапилася в бібліотеці саме тоді, коли книжки стояли на своїх полицях і як завжди тихенько розмовляли. Кожна з книжок пошепки переказувала те, що в ній написано. При цьому жодна з них не звертала уваги на розповіді інших розумниць. Від цього шепотіння у повітрі накопичувалася така кількість слів, що вони час від часу стикались між собою. Від їхньої метушні утворювався і залишався на полицях ледь помітний пил. Цей пил не був звичайним пилом, яким харчується пилосос, це був пил, що містить у собі цікаві історії, казки, історичні факти та багато-багато інших розповідей, що зазвичай знаходяться у книжках.
На одній з полиць не вистачало величезної книги. Її колись взяв додому один відомий професор фізики. Але він так захопився своєю роботою, що зовсім забув про те, що книжка належить бібліотеці. Минали роки, а професор все ще продовжував з нею працювати. Бібліотекарі, звісно, не ображалися на професора, тому що знали - він працює над дуже важливим для людства винаходом. Проте місце на полиці так і лишалося порожнім, і на ньому, між іншими книжками, накопичилося багато чарівного пилу. І коли цей пил утворив вже доволі велику купку, він почав мислити самостійно. Він прислухався до історій, які розповідали книжки і запам’ятовував їх. Книжок в бібліотеці було дуже багато, і розмовляли вони занадто тихо для того, щоб добре розчути їхні слова. Тому у Пилу почали рости вуха. Спочатку ці вуха були маленькими і він прослухав усі історії книжок, що стояли поруч із ним. Згодом Пилу захотілося почути і запам’ятати розповіді книжок, що стояли подалі, а потім і тих, що були на найвіддаленіших полицях. Вуха у Пилу збільшувалися і збільшувалися, аж поки не стали доволі великі.
Книги переказували не все, про що в них розповідалося, а лише те, що їм більш за все подобалося. Тому Пилу вкрай захотілося самостійно прочитати всі ці книжки від початку до кінця. Особливо йому подобалися розповіді про котів. Справа в тому, що за цей час у Пилу з’явилася справжня мрія. Він хотів стати кошеням, білим і пухнастим, яке б усім подобалося і якого б усі любили. Пилу так захотілося прочитати про життя котів все-все, що тільки можна знайти у книжках бібліотеки, що у нього з’явилися очі. Тепер Пил мав змогу прочитати назви книжок. Звісно, цього йому було недостатньо. Книжки треба розкривати і перегортати сторінки. Пил засумував. Йому здалося, що мрія його нездійсненна. Так він сумував доти, доки не заснув, а коли прокинувся, то побачив, що у нього з’явилися передні лапки. Пил одразу зрозумів, що до чого, радісно дотягнувся до найближчої книжки, розкрив її і почав читати. Читати Пилу дуже сподобалося і він спробував дотягнутися до наступної книжки, але не зміг. Пил занурився в роздуми, згадав, що коти вміють бігати і стрибати. Адже у своїх мріях Пил бачив себе справжнім котом, уявляв, як стрибає по книжкових поличках, розкриває книжки і читає їх. За цими роздумами Пил зовсім не помітив, що весь цей час ходить туди-сюди по своїй поличці. Сталося диво – Пил перетворився на справжнього кота. Він підбіг до скляної шафи і подивився на своє відображення. Із шафи на нього дивилося справжнє, біле та пухнасте кошеня. Від справжнього українського котика його відрізняли лише завеликі вуха. Так, завдяки мріям і палкому бажанню читати, народилося кошеня.
На радощах кошеня почало стрибати по поличках і читати ті книжки, до яких тільки могло дістатися. А коли втомилося, то заснуло на клавіатурі бібліотечного комп’ютера. А вранці, коли кошеня почуло, як прибиральниця відчиняє двері ключем, швиденько сховалося серед книжок.
Так кошеня непомітно жило на полицях бібліотеки, вночі навчалося користуватися комп’ютером, вдень читало книжки і спостерігало за людьми, що приходили до бібліотеки. Воно дуже хотіло з ними познайомитись, але боялося з’явитись їм на очі.
Та одного разу до бібліотеки зайшла жінка. Вона попросила дати їй книгу, яка стояла на найвищій полиці. До цієї полиці кошеня ніяк не могло дістатися, книги на ній були величезні і займали все вільне місце. Коли кошеня почуло, що жінка замовила Велику Енциклопедію про котів, то дуже зацікавилося. Воно непомітно підкралося до столу, за яким сиділа ця жінка і спробувало здалеку бодай щось прочитати. Але видно йому було дуже погано, тому кошеня непомітно перелізло на сусідній стілець і почало виглядати з-під краю столу. Але і звідти нічого не змогло прочитати. Раптом жінка обернулася до нього, посміхнулася і запропонувала сісти на стіл. Кошеня, хоч і злякалося, та все ж таки вмостилося на столі поруч із жінкою. Так вони й почали читати разом. Жінка читала швидше за кошеня і воно попросило її читати повільніше. В цю мить воно зрозуміло, що вміє розмовляти людською мовою. Проте це не здалося дуже дивним, адже воно народилося з пилу, що утворився з людських слів.
Жінка закрила енциклопедію і уважно подивилася на кошеня.
- Про тебе тут хтось знає? – запитала вона. Кошеня відповіло, що ніхто в бібліотеці про нього не знає, що ховається від всіх. А ще воно має таку саму мрію, як і всі інші коти в світі: мати родину і друзів. Тоді жінка запропонувала йому оселитися в її родині. Кошеня, не довго думаючи, погодилося.
Жінка принесла кошеня до себе додому, познайомила зі своїми чоловіком і сином. Ім’я її сина було Костянтин, і у сім’ї його всі ласкаво звали Котею. Кошеняті так сподобалося це ім’я, що воно попросило, щоб його також так кликали. Так наше кошеня перетворилося на справжнього домашнього кота Котю.
Йому дуже подобалося жити в справжній родині. Котю любили, доглядали, з ним гралися. Він мав змогу читати, спілкуватися і користуватися комп’ютером. Згодом він став справжнім вченим котом і йому захотілося ділитися своїми знаннями з іншими. А ще він мріяв мати багато друзів. Тоді на родинних зборах сім’я вирішила створити журнал для маленьких розумників, на сторінках якого Котя зміг би спілкуватися з друзями-читачами, разом з ними грати в розумні ігри, навчати і навчатися новому. Також він має змогу спілкуватися і в Інтернеті, на своїх сторінках.
Тепер ти, друже, знаєш всю чарівну історію Коті.
Розповіла Ольга Лапушена.
