Як я вже розповідав минулого разу, Професор Кубик має супер здібності та гострий розум. Отже, розпочну цікаво-фантастичну розповідь про Кубика, який сам мені її розповів.

Це був звичайний, на перший погляд, день. Я прокинувся вранці, зробив ранкову зарядку разом з мамою, почистив зуби та зібрався до школи. Кубик ще спав і йому, мабуть, снилося щось надзвичайне, бо він і сам надзвичайний. Що трапилося далі, коли я був у школі, мені вже розповів Кубик, а я тільки записав, щоб розповісти вам.

….Із розповіді Професора Кубика.

Коли я прокинувся, Владислав був уже в школі і пізнавав науку знань.

Я зробив так, як він мене навчив: зробив зарядку, бо здоров’я – найдорожче у світі. Після зарядки у мене з’явилася чудова думка збудувати щось фантастично-феєричне.  Я відкрив портал  у  вимір надсучасних запчастин для всього, що тільки забажаєш. Там можна придбати все що завгодно і не тільки запчастини, а, навіть, і селектор-мобілі!

Нарешті я прилетів до магазину, який мені був потрібен. Там працює мій друг на ім’я Найб. Коли Найб мене побачив, то дуже зрадів, що до нього завітав його міжвимірний друг.

– Привіт, Кубику! Тобі щось потрібно в мене придбати? – запитав Найб з посмішкою на обличчі.

– Мені потрібні деякі деталі для мого нового винаходу, – відповів я.

– Із задоволенням продемонструю найкраще з того, що в мене є, – сказав Найб.

Мені  потрібно… – далі засекречено! Бо Кубик не хоче говорити із чого буде зроблено новий прилад. Бо Професор Кубик сором’язливий.

– Звісно, це у мене є! – сказав Найб і пішов до складу брати все необхідне Кубику.

– Скільки я тобі винен? – запитав Кубик.

– Ха-ха! – засміявся Найб. – Ніскільки! У нашому вимірі ми не приймаємо грошей, – сказав Найб.

– Ми працюємо за «Дякую» або «Будь ласка»!

– Як це так?  Такого не може бути! – Кубик був дуже здивований.

– Ось так! Ми працюємо лише за добре слово. Ось цим і відрізняються наші виміри, – сказав Найб із задоволеною посмішкою.

– Ну, тоді дякую і будь ласка, і ще передавай привіт від мене своїй чудовій сім’ї! – сказав Кубик і відкрив портал додому.

– Прилітай ще, Кубику! – встиг крикнути Найб, махаючи на прощання рукою.

– Буде хвилинка – обов’язково загляну  до тебе! Бувайте здорові та хай щастить! – крикнув Кубик у відповідь і портал зачинився.

Коли я опинився вдома, Владик ще не повернувся зі школи. От я одразу і розпочав будувати  робота на ім’я «Майбо 8». Я скористався телекінезом та фантазією. Все почало крутитися-вертітися. Я все робив дуже чітко та акуратно, щоб було чистенько на робочому місці, бо я так люблю. От уже і тіло, і ноги, і руки, і голова були майже готові. Я прикріпив їх на відповідні місця, і з величезним задоволенням подивився на своє творіння, яке зможе допомогти людству в боротьбі з несправедливістю. От я і закінчив свою роботу! Я увімкнув робота і він почав говорити зі мною:

– Би-бо-ба-бо-бе-бі-бу! – сказав він і привітно посміхнувся.

Я забув налаштувати  його на людську мову! Я швидко це виправив і налаштував передавач «Майбо 8» на українську мову. «Майбо 8» радісно стрибнув  жовто-блакитними ногами і нарешті заговорив.

– Дякую тобі, творцю, що створив мене!

– Ура! Ти працюєш! – я аж підстрибнув від радощів.

– Давай дружити, бо дружба це диво! – сказав «Майбо 8».

– Давай! – відповів я.

– Тепер ми друзі назавжди! – зрадів «Майбо 8».

Нарешті прийшов Влад із школи.

– Ого! Що це таке? – запитав він, не відводячи погляду від робота.

– Владику, не бійся. Це моє творіння – робот «Майбо 8»! – з гордістю сказав я Владику. – Ти здивований?

–  Так! – аж подих перехопило у Владика. Він був наляканий, але через декілька хвилин хлопчик і робот вже стали найліпшими друзями у світі.

Так, ми втрьох: я – Професор Кубик, Владик і «Майбо 8» розпочали свої рятувальні подорожі по всьому світу і навіть по багатьох вимірах. Але це вже зовсім інші розповіді.

Я не кажу: Прощавайте,  бо попереду ще багато цікавих пригод, про які вам обов’язково потрібно знати!