Були собі котик і півник та й побратались. От котикові треба йти по дрова, він і каже півникові:
— Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь!
Пішов.
Коли це біжить лисичка:
— Півнику-братіку, відчини! Півнику-братіку, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник каже:
— Тоток-тоток, не велів коток! Тоток-тоток, не велів коток! От лисичка віконце видерла, борщик виїла і півника взяла.
Несе його, а він кличе котика — співає:
— Мій котику,
Мій братіку!
Несе мене лиса За кленові ліса.
За крутії гори,
За бистрії води...
От котик почув, прибіг, відняв півника, приніс додому та й каже знов:
— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не відкликайся, бо тепер я піду далі!
Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце:
— Півнику-братіку, відчини! Півнику-братіку, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник усе:
— Тоток-тоток, не велів коток! Тоток-тоток, не велів коток! От вона віконце видерла, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
— Мій котику,
Мій братіку!
Несе мене лиса За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
Раз проспівав — не чує котик; він удруге, голосніше — котик прибіг, відняв його, приніс додому та й каже:
— Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричати, не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!
Пішов.
Коли ж ізнов лисичка:
— Півнику-братіку, — каже,— відчини! Півнику-братіку, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник:
— Тоток-тоток, не велів коток! Тоток-тоток, не велів коток! От лисичка віконце видерла, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, і понесла лисичка півника додому.
Увечері приходить котик додому — нема півника... Він зажурився, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки,— сів і заграв:
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П’ятий, Пилипко.
Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина й каже:
— Мамо, піду я, подивлюсь, хто це так гарно грає, і паляничку візьму.
— Іди, — каже лисичка.
І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знову став грать.
От і друга дочка каже лисичці:
— Піду і я, мамо!
Лисичка каже:
— Іди, доню!
І їй дала паляничку, і ця пішла. А він і ту — цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже:
— Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!
Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А потім забіг у хату до лисички і її вбив. Та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, дістав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому.
От вони живуть, і хліб жують, і постолом добро возять.
