Семен Цвяхів завжди про все забував. Він був напрочуд незібраним і постійно рахував ґав, тобто був неуважним і весь час на щось відволікався.

Якось Семен Цвяхів прийшов до школи без усіх підручників. На питання вчительки, як це могло статися, Цвяхів відповів, що підручники він забув вдома. Тоді вчителька сказала йому, що напевно, згодом Семен забуде вдома себе самого. Всі діти засміялися, засміявся і сам Цвяхів. Але наступного ранку, коли Семен прийшов до школи, з ним почали відбуватися якісь дивні речі. Побачивши друзів у коридорі, він, як і завжди, помахав їм рукою, але вони його не помітили. Тоді він підійшов до них впритул і помахав рукою перед їхніми обличчями – ніхто навіть очима не блимнув. Тоді Семен голосно привітався. І коли його голос почули товариші, то підскочили від несподіванки аж до стелі й дико озираючись на всі боки, шукали очима свого товариша Цвяхова.

– Та ж тут я, тут! – крикнув Цвяхів прямо у вухо Сергію

і засміявся.

– АААААААААААААААА! – закричали хлопці і розбіглися хто куди.

– Щось тут не так, – вголос поміркував  Цвяхів.

Він підійшов до дзеркала, що висіло у холі школи і... себе в ньому не побачив. Тобто все інше у дзеркалі було – приміщення холу, школярі, вахтерка біля дверей, навіть дошка з розкладом на стіні, не було лише його самого.

– Так я тепер невидимка? Оце супер! Зараз я їм усім покажу, де раки зимують!

   Спочатку Цвяхова все це тішило. Він перелякав всіх своїх товаришів, потім ворогів, а за ними й вчителів. Але з часом, Семену потроху ставало моторошно від думки, що він тепер завжди буде невидимим. 

– Що ж мені  робити? – запитував він у себе. – Невже я таким і залишуся? Невже більше ніхто ніколи мене не побачить?

З такими сумними думками Цвяхів прийшов додому. Відчинивши двері своєї кімнати, Семен побачив... себе. Він стояв біля вікна і рахував ґав.

– Семене, що ти тут робиш? – запитав він у того себе, що стояв біля вікна.

– А й дійсно! Що я тут роблю? – запитав у себе задумливий  Цвяхів. – Мені ж потрібно йти до школи.

Невидимий Семен кинувся з кулаками на видимого Семена і вони... стали знову однією людиною.

– Ну все, Цвяхів!  – крикнув на себе іншого Семен. – Якщо ще хоч раз ти про щось, чи про КОГОСЬ забудеш, я сам тебе відлупцюю.

З того часу Цвяхів перетворився на  зібрану людину і ні про що, і ні про кого ніколи не забував.