Ліс гарний у будь-яку пору року. Та восени він особливо прекрасний.
Коли ще так багато барв і кольорів? І хоча восени стає все менше
теплих днів, але вони від цього ще цінніші та приємніші.
І от, одного такого теплого осіннього дня, звірята, як завжди, бавилися
на лісовій галявині. Зайчики, білочки та ховрашки грали в квача, кабан та
вовк стріляли жолудями по мішенях, а лисичка плела віночок з яскравого
опалого листя.
Аж раптом через галявини щодуху пробіг наполоханий молодий олень.
– Рятуйтеся! – голосно затріщала сорока, що летіла слідом за оленем. –
У лісі – мисливці!
Почувши про небезпеку, звірята відразу ж розбіглися по затишних
місцинках.
І, дійсно, вже за мить на галявині з’явилися два мисливці.
– Куди ж дівся той олень? – розгублено запитав один із них.
– Не знаю, – відповів інший. – Але тут точно нікого немає. Ходімо далі!
Коли мисливці пішли, звірята обережно повилазили зі своїх схованок.
– А де ж лисичка? – здивовано запитав вовк, озираючись по сторонах.
– Я тут! – обізвалася лисичка і вийшла зі свого укриття.
– Оце так замаскувалася! – захоплено зауважив маленький зайчик.

– Маскуватися я вмію, хитро всміхнулася лисичка і приміряла свій гарний
віночок.
А ти помітив, де весь цей час ховалася руда хитрунка?