Хлопчик намагався перелізти через Паркан. Він пітнів, але уперто дерся
вгору. Паркан крекотів, хитався й наполегливо пропонував маленькому
пустуну пошукати собі іншу забавку.
– Все одно піднімуся, все одно перелізу! – торочив Хлопчик і знову та
знову намагався підкорити підступну висоту.
Нарешті – яка радість! – Хлопчик опинився на вершечку.
– Яка височінь! – зрадів він.
– Ця вага зайва! – зітхнув Паркан.

– Хоч які, та зміни у житті! Хоча б побачу, що воно у світі робиться, –
вирішила Скабка й уп’ялася Хлопчику в палець.
Хлопчик від болю та несподіванки зойкнув, здригнувся, а ноги його
втратили опору.
– Допоможіть! – сердешний відкрив було рота, але галас зійшов на
тихенький писк.
Першим очухався Пасок. Він миттєво зачепився за поперечку і Хлопчик
зависнув на Паркані догори ногами. Дитина спробувала перекрутитися, але
пряжка Паска боляче встромилася у живіт.
Перед очима збентеженого Хлопчика знаходилася порошна асфальтова
Доріжка. Вона хиталася, наче хвилі під час шторму, і щось примовляла.
– Зараз я впаду, і мені буде ДУЖЕ незручно, – зітхав Хлопець.
– Зараз він впаде, і в мене нова дощечка зламається, – сумував Паркан.
– Зараз він впаде і розіб’ється... От якби мені зробитися м’якенькою,
немов перина, – мріяла Доріжка.
Невідомо, на скільки б вистачило сил у Паркана, та повз нього йшов
Добрий Дядечко. Він зняв Хлопчика з Паркану. Паркан з полегшенням
зітхнув. Доріжка радісно схлипнула. А Хлопчик подякував Дядечкові й
застрибав на одній ніжці.
– Го-го! А Доріжка, мабуть, під сонцем розтанула! – хихотів він. – Тепер
на ній залишиться відбиток моєї ноги...
– Запам’ятай цей випадок. І більше так не роби, – порадила Доріжка і
затужавіла.
– Навіщо неприємне пам’ятати? – здивувався Хлопчик. – Навпаки, його
треба терміново забути.
Але кожного разу, побачивши застиглий відбиток своєї ноги, Хлопчик не
дерся на паркан, а проходив у хвіртку.