Багато років тому жив на світі мірошник. І був у нього - віслюк, розумний і сильний. Багато років працював віслюк у мірошника, цілими днями тягав на спині мішки з борошном  і  ось постарів.

Бачить хазяїн: знесилів віслюк, не придатний більше для важкої праці, - і прогнав його з дому.

Злякався віслюк: «Куди ж я піду, куди подінуся! Старий я тепер і слабкий».

Потім подумав, подумав і вирішив: «А піду я до німецького міста Бремену і стану там вуличним музикою».

Так він і зробив.

Йде віслюк дорогою і голосить по-віслючому. Раптом бачить: лежить на дорозі мисливський собака, язика витяг і важко дихає.

-  Чому ти так захекався, собако? – питає віслюк. – Що з тобою?

-  Втомився, - каже собака. – Біг довго.

- Чому ж ти так довго  біг? – питає у собаки віслюк.

- Ох, віслюче, - каже собака, - пожалій мене! Жив я у хазяїна, довго жив, полями і болотами за дичиною бігав. А тепер постарів, і замислив мій хазяїн вбити мене. От я і втік від нього, а що далі робити – не знаю.

- Пішли зі мною до міста Бремену, - відповідає віслюк, -  зробимося там вуличними музиками. Гавкаєш ти голосно, гарно. Ти будеш співати і в барабан бити, а я буду співати й на гітарі грати.

- Що ж, - каже собака, - пішли.

Пішли вони далі разом.

Віслюк  іде – голосить по-віслючому, а собака  іде – гавкає по-собачому.

Йшли вони, йшли і раптом бачать: сидить на дорозі кіт; сумний такий сидить, невеселий.

- Чому ти такий сумний? – питає у нього віслюк.

- Чому ти такий невеселий? – питає у нього собака.

- Ох, - каже кіт, - пожалійте мене, віслюче і собако! Жив я у своєї хазяйки, довго жив – полював на пацюків та мишей. А тепер постарів і зуби негострими стали. Бачить хазяйка, що не можу я більше полювати, і замислила мене втопити в річці. Я і втік з дому. А що далі робити, як далі прогодуватися, - не знаю.

 

Віслюк йому відповідає:

- Пішли з нами, кіт, до міста Бремена, станемо там вуличними музиками. Голос у тебе гарний, ти будеш співати й на скрипці грати, а собака – співати і в барабан бити, а я – співати і на гітарі грати.

- Що ж, - каже кіт, - пішли.

Пішли вони разом.

Віслюк іде – голосить по-віслючому, собака іде – гавкає по-собачому, кіт іде - співає по-котячому.

Йшли вони, йшли, проходять повз одного з дворів і бачать – сидить на воротах півень. Сидить і голосить «Ку-ку-рі-ку!».

- Ти  чому, півник, так голосиш? – питає його віслюк.

- Що з тобою сталося? – питає у нього собака.

- Може, тебе хтось образив? – питає кіт.

- Ох, - каже півень, - пожалійте ви мене, віслюче, собако і котику! Завтра до моїх хазяїв гості приїдуть – ось вони і збираються зарізати мене і сварити з мене суп. Що мені робити?

Відповідає йому віслюк:

- Пішли з нами, півнику, до міста Бремену і станемо там вуличними музиками. Голос в тебе хороший, ти будеш співати й на балалайці грати, кіт буде співати і на скрипці грати, собака – співати і в барабана бити, а я буду співати і на гітарі грати.

- Що ж, - каже півень, - пішли.

Пішли вони разом.

Віслюк іде – кричить по-віслючому, собака іде – гавкає по-собачому, кіт іде – співає по-котячому, півень іде – кукурікає.

Йшли вони, йшли, і ось настала ніч. Віслюк і собака лягли під великим дубом, кіт сів на гілку, а півень злетів на саму верхівку дерева і став звідти дивитися по сторонах.

Дивився,  дивився і побачив - світиться неподалік вогник.

- Вогник світиться! - Кричить півень. Віслюк каже:

- Треба дізнатися, що це за вогник.

Можливо, поблизу будинок стоїть. Собака каже:

- Може, в цьому будинку м'ясо є. Я б поїв.

Кіт каже:

- Може, в цьому будинку молоко є. Я б попив.

А півень каже:

- Може, в цьому будинку пшоно є. Я б поклював.

Встали вони і пішли на вогник.

Вийшли на галявину, а на галявині будинок стоїть, і віконце в ньому світиться.

Віслюк підійшов до будинку і заглянув у віконце.

- Що ти там бачиш, віслюче? - Запитує його півень.

- Бачу я, - відповідає віслюк, - сидять за столом розбійники, їдять і п'ють.

- Ох, як хочеться їсти! – Сказав собака.

- Ох, як хочеться пити! - Сказав кіт.

- Як би нам розбійників з дому прогнати? - Запитав півень.

Думали вони, думали і придумали.

Осел тихенько поставив передні ноги на підвіконня, собака виліз на спину віслюкові, кіт скочив на спину собаці, а півень злетів на голову коту.

І тут вони всі разом як закричать:

Віслюк - по-віслючому,

собака - по-собачому,

кіт - по-котячому,

а півень закукурікав.

Закричали вони і вдерлися через вікно до кімнати. Злякалися розбійники і втекли в ліс. А віслюк, собака, кіт і півень сіли навколо столу і взялися за їжу.

Їли-їли, пили-пили - наїлися, напилися і спати полягали.

Віслюк розтягнувся у дворі на сіні, собака улігся перед дверима, кіт згорнувся клубком на теплій печі, а півень злетів на ворота.

Загасили вони вогонь в будинку і заснули.

А розбійники сидять у лісі і дивляться з лісової гущавини на свій будинок.

Бачать - вогонь у віконці згас, темно стало. І послали вони одного розбійника подивитися, що в будинку робиться. Може, даремно вони так злякалися.

Підійшов розбійник до будинку, відчинив двері, зайшов до кухні. Дивиться, а на печі два вогники горять.

"Напевно, це вугілля, - подумав розбійник. - Ось я зараз тріску розпалю".

Тицьнув він у вогник тріскою, а це був котяче око. Розсердився кіт, скочив, зафиркав, та як цапнув  розбійника лапою, та як зашипить.

Розбійник - у двері. А тут його собака за ногу схопив.

Розбійник - у двір. А тут його віслюк  копитом брикнув.

Розбійник - у ворота. А з воріт півень як закричить:

- Ку-ку-рі-ку!

Кинувся розбійник щодуху до лісу. Прибіг до своїх товаришів і каже:

- Біда! У нашому будинку страшні велетні оселилися. Один мені своїми довгими пальцями в обличчя вчепився, інший мені ножем ногу порізав, третій мене по спині ломакою стукнув, а четвертий закричав мені вслід: "Тримай злодія!"

- Ох, - сказали розбійники, - треба нам звідси скоріше тікати!

І пішли розбійники з цього лісу назавжди. А Бременські музики – віслюк, собака, кіт і півень - залишилися жити в їхньому  будинку.