Величезний, блакитного кольору кіт блукав дахами міста. Настрій у нього був кепський, бо три ночі поспіль пройшли марно. Та раптом він різко зупинився й прислухався. Так, це було те, що йому потрібно.

Дівчинка Галинка знову не могла заснути. Події останнього місяця майже зовсім отруїли її життя. Почалося все з того, що вона отримала двійку, настав час готуватись до  контрольної, але остання тема з англійської ну, ніяк не хоче втлумачуватись у голову, найкраща подруга теж підвела - переїхала жити в інше місто. Галина весь час була пригніченою і їй здавалося, що ніхто її не розуміє й не любить. З такими сумними думкам Галинка лежала у ліжку і дивилась крізь вікно на зоряне небо.

— Так, так, — сказав кіт і зник у темряві.

Наступної ночі, дівчинка напрочуд легко й швидко заснула. Її  сни спочатку були приємними та спокійними, але через деякий час почався справжній жах. Їй наснилися люди, що тягнули до неї руки,  плакали й благали про допомогу. Прокинувшись, Галина дуже зраділа світанку. Ще ніколи в житті вона не відчувала такого полегшення від того, що ніч закінчилася. Відтепер цей страшний сон снився їй кожної ночі. Перелякана дівчинка спробувала намалювати свої жахливі сни, намагаючись перекласти їх на папір і сховати малюнки подалі, вглибині величезної платтяної шафи, але легше все одно не стало. Батьки знайшли її моторошні малюнки і все більш стурбовано дивились на улюблену доньку.

Однієї ночі, коли Галинка вже майже заснула, до її руки доторкнулося щось тепле й пухнасте. Вона розплющила очі і побачила біля свого ліжка величезного кота блакитного кольору із синіми казково виразними очима, які одразу викликали довіру дівчинки.

— Я тобі не наснився, — сказав людською мовою кіт, доторкнувся своїм мокрим носом до її руки і привітно усміхнувся.

— Привіт, — пошепки відповіла Галинка і теж усміхнулася. — А хто ти?

• Відтепер я твій справжній друг. Я вмію слухати і ти можеш розповісти мен івсе-все, що тебе турбує і лякає.  А щоб розрадити тебе, я можу перенести тебе в будь-яке місце на планеті, куди ти тільки забажаєш.

Галинка розповідала і розповідала, сидячи на великій спині кота, а той тихо й уважно слухав, прогулюючись нічними вулицями Парижу.

Наступної ночі кітзнову завітав, і вони знов мандрували, тільки вже вулицями Лондону.

Так продовжувалося декілька тижнів. Галинка була щаслива. В неї з'явився справжній друг і їй більше не снилися жахи, адже вона зовсім не спала. Замість сну вона  відвідувала омріяні місця на планеті і навіть побувала в Альпах. І що цікаво, спати їй взагалі більше не хотілося.

Та одного разу, Галина не змогла придумати жодного місця, яке б вона хотіла відвідати. Тоді кіт запропонував перенести її в місце, про яке ніхто ніколи не чув. На той час, дівчинка вже цілком довіряла другу-коту  і  тому погодилась. За мить вони опинилися у нічному лісі. Його можна було б назвати Царем лісів, така в ньому була чарівна краса. Друзі прогулювались, вдихаючи ароматне повітря, дивлячись на великі зірки, на місяць, що посміхався, на дерева, що їм уклонялись, і повільно підійшли до великого озера. Уся краса лісу відображалася в ньому, немов у дзеркалі.

Оленка відчувала дивну легкість, а її душа співала від радості.

— Ти хотіла б тут залишитись на завжди? — Запитав кіт.

— Так, — зачаровано відповіла дівчинка. В ту ж мить прохолодна вода з озера піднялася, огорнула її і потягла на самісіньке дно. Галинка все глибше й глибше занурювалася в озеро, доки не відчула під собою тверду поверхню дна і немов прокинулась від сну. Вона перелякано закричала від несподіваного жаху.

До неї почали підходити люди.

— Що відбувається? — Запитала вона. — Як я тут опинилася?

До неї підійшов старенький дідусь.

— Я тобі поясню, — пообіцяв він. — Цей  блакитний кіт і є нічні жахи. Він сам їх навіює людям, якщо ті довгий час перебувають у журбі. Він живиться людськими бідами  й проблемами, а вже потім, увійшовши в довіру, полонить  їх у цьому озері. Воду з цього озера, що наповнюється нашим  страхом, він п'є і таким чином існує.

— Ні! Тільки не я! — Злякалася Галина.

Тягар відчаю трохи не розчавив її, як раптом, вона згадала колискову, яку їй співала бабуся. Дівчинка почала повторювати слова цієї пісеньки, щоб хоч трохи заспокоїтись. Відчувши полегшення, вона заспівала гучніше.

• Припини! — Почувся крик кота.

Помітивши, що колискова шкодить коту, люди почали підспівувати Оленці. Вода в озері забулькотіла, запінилась, здійнявся галасний гуркіт, що злився із страшним криком кота. У Галинки запаморочилась голова. Вона закричала і... прокинулась у своєму ліжечку. Поряд з нею сиділа  бабуся, співала колискову, проводила рукою по  волоссю любої онуки і намагалась її заспокоїти.

— Бабусю, рідненька, ти до мене приїхала!

— Так, люба, твої батьки мене запросили. В них зараз багато роботи, вони нічого не встигають і хвилюються, що проводять з тобою мало часу. Їм здається, що тобі дуже самотньо.

— Яка я щаслива, — радісно промовила Галина. — Батьки зрозуміли, що мені погано і покликали тебе! А ти одразу приїхала! Дякую!

— Ну, а як же по-іншому,— лагідно посміхнулась бабуся.— Ми – твоя  родина, а це означає, що ми твої найліпші друзі, — бабуся поцілувала онуку і вийшла з кімнати.

— Невже наснилося? — подумала Галинка й визирнула у вікно.

Був ранок, сонце яскраво сяяло, двірник, буденно замітав вулицю. Все було як завжди. Та раптом Галинці здалося, що цей двірник когось їй нагадує. Дівчинка придивилась і ... так, це був саме той старенький дідусь з дна жахливого озера. Дідусь підняв голову, подивився на дівчинку, усміхнувся і підморгнув їй лівим оком.